Батьки подбали про те, щоб у їхнього сина був найкращий учитель. Зранку дідусь повів онука до школи. Перед вхідними дверима їх оточили діти.
– Такий кумедний старий! – почав глузувати один хлопчик.
– Маленький товстун, – насміхався інший.
Учитель перервав знущання дітей дзвінком на урок, після якого всі розбіглися.
Дідусь взяв онука за руку і повів геть. Хлопчик радісно вигукнув:
– Я не буду ходити до школи!
– Будеш, – суворо відказав старий. – Але не в цю. Я знайду тобі нішу.
Дідусь залишив дитину вдома з бабусею, а сам пішов в інший навчальний заклад. Він зайшов на подвір’я іншої школи, де чекав до дзвінка на перерву. Після певних спостережень він йшов далі. Десь на нього не звертали уваги, а десь – дражнили.
Зрештою він зайшов у черговий шкільний двір, який був значно меншим, ніж попередні. Закінчився урок і діти вибігли на вулицю.
– Дідусю, з вами все гаразд: Можливо, вам потрібна допомога? – запитав хтось.
– Ось тут є лавка. Ви можете присісти, – озвався інший хлопчик.
– Може, покликати вчителя? – запропонував третій.
Через кілька хвилин з дверей вийшов молодий учитель. Старий привітався і сказав:
– Тепер мій онук буде ходити в найкращу школу.
– Хіба вона найкраща? Тут так тісно і мало місця.
Дідусь не заперечував, а просто домовився про всі нюанси з учителем і пішов додому. Ввечері донька сказала:
– Тату, ви самі грамоти не знаєте, то як ви могли знайти найкращого учителя?
– Вчителів характеризують їхні учні…
Чи має чоловік рацію?
