Галина у свої 55 років виглядала дуже навіть молодо. Це й не дивно, що на неї поклав око молодий Андрій. Чоловіку було всього 28 років.
Усі знайомі та родичі Галі засуджувати ці стосунки. Вони говорили, що він обведе її навколо пальця, та жінка у своєму обранцеві була впевнена.
Галина нічого не потребувала, жила досить заможно. Була власницею салону краси. Залицяльників у неї завжди було задосить. Злітались як бджоли на мед. Часто дарували різні подарунки: золото, діамантик один був, дорогу техніку, в тому числі до її салону.
Та тоді вона лиш крутила інтрижки. Після того, як розлучилась з першим чоловіком зрозуміла, що не готова міняти свою свободу ні на що. Хоч на той момент і мала двох дітей.
Свій бізнес вона відривала ще з чоловіком, але коли дізналась про його коханку негайно ж подала на розлучення — терпіти цього не збиралась.
З дочкою і сином перший час дуже допомагали її батьки, а що вона їм була вдячна.
Зараз Галина і не думала з’єднати долю зі своїм ровесником. Одна справа жити все життя разом і старіти, а інша — заводити собі старого немічного чоловіка.
Їхня історія знайомства досить банальна. У Галини зламалось авто, вона стояла на узбіччі й не знала, що робити. Андрій саме проходив повз і запропонував допомогти. У них зав’язалась розмова. Стало цікаво спілкуватись, обмінялись телефонами. Сходили на каву. Так все і почалось…
Він не виглядав супер презентабельно. На їхню першу зустріч (побачення) прийшов з напівзів’ялим букет троянд (з 5 штуками точніше), в старенькому пальті й зачовганих черевиках. Але їй це здалося дрібницею.
Діти дуже переживали за цей мамин роман. Думали, що він хоче її ошукати.
– Мамо, давай ми всі твої дорогоцінності в банку залишимо — казав син.
Галина погодилась. Вона не хотіла конфліктувати з дітьми. До того ж міри безпеки ніхто ще не скасовував. Частину віддала сину, а частину того, що не мало для неї особливої цінності, вона залишила у скриньці, на очах.
– Він у тебе ще не бере грошей? – цікавилась Анна, подруга Галини, — мабуть, як сир у маслі катається…
– Він взагалі-то працює і себе забезпечує. І непогану частку мені віддає. Між іншим.
– І скільки ж це?
Галина змовчала. Та сума, яку приносив їй Андрій, була настільки мала, що соромно говорити. Навіть його не прогодуєш!
А їй він ого-го! Усі продукти з її холодильника зникали зі швидкістю вітру. Та Галина натомість такий заряд жіночого щастя отримувала, що годі й говорити!
Так минуло 2 роки. Галина жодного разу не пошкодувала, що почала ці стосунки. Їй було добре. Вони не жили разом, але часто бачились. Галина вписала його у страховку одного зі своїх авто. Він катався на ньому по місту. Вона вдягала його, взувала, аби не соромно було.
Вона навіть побувала в селі, у батьків Андрія. Їй здалось, що вони трохи пиячили, але це ніяк на неї не вплинуло. Батьків же не вибирають..
Потім він часто до них їздив, казав, провідує. Бо старі вони та слабкі. А Галина рідко заїжджала, все справ було безліч.
З часом стосунки ставали дедалі міцнішими. Вони з’їхались. Галина навіть викупила для Андрія шиномонтаж. Він був чудовим слюсарем, розбирався у всіх тих запчастинах, тому вона зробила йому такий подарунок.
Одного дня, Галині було дуже погано, голова боліла і сил не було. Тож вона на роботу не пішла, залишилась вдома, в той час, як її коханий трудився і заробляв гроші на шиномонтажі.
Жінка тільки почала дрімати, як почула, що хтось стукає. Вона встала і відчинила. На порозі стояла молода дівчина з дитиною на руках.
– Ви Галина?
– Так. Ви щось хотіли?
– Розмову маю. Впустите?
– Заходьте. Чаю, кави? – Галина була дуже здивована раптовим гостям.
– Ні, дякую! Сказати вам прийшла — щоб ви знали, в Андрія є сім’я! І син — вона вказала на однорічну дитину.
– В сенсі? Як же це… Я бачила його паспорт. Він був неодружений.
– Це коли було? Два роки тому? Чи більше?
– Ми вже півтора року як розписані. Я в селі живу. Він приїжджає, але рідко. А мені важко самій, зрозумійте. Зараз він непогано почав заробляти й квартиру нам винайняв. Маленька, але нам вистачить..
– А чому він не сказав мені? Чому не пішов від мене? – сльози навертались їй на очі.
– Пішов. Сьогодні. І вже не повернеться.Просто боявся сказати вам. І я вас прошу — не шукайте його. У нас дитина маленька. І я знову вагітна. Не руйнуйте сім’ю…
Дівчина встала і пішла. А Галина так і сиділа у ступорі. Вона не жаліла про цей етап у своєму житті. Вона була дійсно щаслива з Андрієм. Галина не шукала його. Не забирала бізнес, машину — їй було шкода свого коханця. І його дітей..
Вона плакала. Гірко. За своїм коханням, за своїм щастям жіночим, за тими палкими поцілунками… Але вже нічого не повернути.
Як ви думаєте, чи варто було Галині все-таки відшукати Андрія?
