Жив-був в одному селищі глухонімий хлопець на ім’я Віктор. Жили вони удвох з матір’ю. Хлопець був гарний собою, сильний і відрізнявся веселою вдачею і добротою. У нього було світло-русяве волосся і небесно-блакитні очі.
У той час йому було років двадцять п’ять. Працював він на заводі, силу мав величезну – стокілограмові мішки кидав як камінчики. А ще він дуже любив жіноче товариство.
Побачивши молоду дівчину, червонів, посміхався, посилав їй повітряні поцілунки. А коли вона підходила ближче, намагався обійняти або доторкнутися. Чоловіки заміжніх дам дивилися на це спокійно. Хто приревнує до такого? Тим більше, що Віктор всім завжди допомагав і ніколи не відмовляв у допомозі: кому вугілля або цеглу розвантажити, кому мішки перетягнути.
Напередодні 8 Березня хлопець ходив до лісу, набирав кошик пролісків і приходив з ним в місцевий клуб, де влаштовувалася дискотека з нагоди свята. Кожній дівчині він дарував невеличкий букетик, обіймав і цілував в щічку. Неважко здогадатися, він не був одружений, хоча, якби не його недуга, будь-яка б вийшла заміж за нього.
На березі річки росло багато очерету, який місцеві косили все літо і всю осінь на господарські потреби. А на протилежному березі через річку, жила бездітна подружня пара. Чоловік Митрофан – грубий і непривітний мовчун невизначеного віку.
Дружина його – Анна, навіть з огляду на важке сільське життя тих років, була стрункою і красивою жінкою з пекучими чорними очима і таким же волоссям.
І ось одного разу сільські косили очерет кожен зі свого боку. І так вийшло, що знайшли Віктор з Ганною там свою любов. Довго приховували очерети їх зустрічі. Тут зародилася пристрасна і німа любов. Анна помітно розцвіла і після п’яти років бездітного життя народила хлопчика.
Митрофан поставився до цього холоднокровно, як, втім, ставився до всього. Навіть коли дитя глянуло на нього пронизливими блакитними очима, він ніяк не відреагував.
У селі всі прекрасно розуміли, хто батько, але ні Віктора, ні Анну не докоряли. А ось Вітя змінився, став серйозним, на інших жінок більше не дивився. Лише сидів вечорами на поріжку і дивився на протилежний берег. Ще через рік Анна народила другого блакитноокого хлопчика.
Молодий батько найнявся на літо на лісоповал, працював, як віл, а коли весь змарнілий повернувся додому, то купив коханій дороге пальто, модні чоботи і корову. Так за шість років жінка народила Віктору чотирьох синів. Німа любов давала свої плоди.
Щороку чоловік наймався на важкі роботи, але діти його завжди були взуті й одягнені. Чоловік Анни після появи другої дитини кудись зник – говорили, поїхав в інше місто. Діти Віктора росли слухняними і працьовитими, всі на одне обличчя.
Вони дуже любили свого батька, хоч і жили на протилежному березі. Коли старшенький пішов в школу, Віктор одягнув піджак, краватку і парадні штани і гордо стояв на лінійці разом з іншими батьками.
Йшов час, Віктору вже стукнуло років 35, а коханка була молодша роки на два. Діти росли, вчилися, турботливий батько забирав їх вечорами зі школи. По дорозі додому завжди купував їм цукерок, пиріжків або хліба, а на кохану Ганнусю дивився як на ідеал. Жінка цвіла і гарнішала на очах.
Минуло ще кілька років і виявилося, що Анна знову вагітна. До осені вона народила маленьку худорляву чорняву дівчинку. До кінця зими жінка боялася показати її коханому, як відчувала, що трапиться недобре. Але навесні зібралася з духом і пішла до Віктора.
Він кинувся до дитини, загорнуту в пелюшки, радісно посміхаючись: дочка ж народилася! Але раптом змінився в обличчі, загарчав і в люті відскочив, очі налилися кров’ю, він відклав згорток з дитиною в сторону і почав бути Анну. Зрадила, не інакше!
Як тільки не вбив її у своїй дикій злобі такий силач? На крик збіглися сусіди. Розгніваного Віктора абияк відтягнули, і після цього він надовго кудись пропав. Анну, всю побиту, принесли додому, а дівчинку тимчасово залишили у сусідки.
У важкому стані Анюта пролежала в лікарні два тижні. Всі в селі розуміли, що зрадити вона ніяк не могла – все ж на увазі, це вам не місто, де байдуже життя сусідів. Але Віктор цього не розумів.
В кінці літа чоловік знову з’явився в селі, взяв синів, повіз в магазин і купив все для школи.
Пройшли роки. Віктор все так само дбав про синів, ростив їх, любив, і вони його теж. Коли старшого призвали в армію, батько при повному параді був присутній на присязі, був неймовірно гордий, по його щоках котилися сльози. З Ганною вони більше не бачилися: вона обходила його будинок за кілометр, а Віктор і не шукав з нею зустрічей.
Дівчинка Настя росла худенькою, чорненькою, вся в матір. Віктор часто бачив її з братами, але ніяк не реагував.
Одного разу влітку діти купалися в річці, дуріли. Брати не догледіли, і Настя почала тонути. З води витягли худе тільце. На крик, як зазвичай, збіглися всі сусіди. Хтось із пацанів покликав і Віктора.
Коли він з’явився, дівчинку вже привели до тями. Вона була в одних купальних плавках, тремтіла. Ледь побачивши її, радісний крик вирвався з грудей чоловіка. Він рвонув на собі майку і підняв вгору руку: прямо від плеча до самого попереку у нього тяглася родима пляма у вигляді коми.
На тілі дівчинки така ж пляма тяглася від плеча до попереку. Батько акуратно взяв на руки дочку і, щось ніжно мукаючи, в супроводі дітей побіг додому. Зайшов до хати, загорнув її в ковдру, і ходив по кімнаті, хитаючи і цілуючи дочку.
З іншого берега прибігла заплакана Анна. Сусіди, яким довелося зазирнути у вікно, побачили там таку картину: Віктор стояв перед Ганною на колінах, обіймав і цілував босі ноги втомленої змученої жінки. Він стукав себе по голові, бився об підлогу, а люди у дворі мовчки плакали, дивлячись на все це і не хотіли розходитися …
Як ви вважаєте, чому Віктор засумнівався у вірності Анни?
