Цей папуга дістався мені від першої дружини під час розподілу спільно нажитого майна, хоч таким і не був, оскільки з’явився в її будинку задовго до мене.
– Забирай! – сказала вона. – Ви з ним обоє однакові!
Так в нашому будинку з’явився красень жако з котячим ім’ям Маркіз, який одразу був перейменований моєю мамою в Кешу.
У всьому Кеша був хороший, і тільки один недолік не давав нам спокою. Кеша не говорив. Всі наші зусилля видавити з папуги хоч слово зазнавали фіаско. Кеша мовчав, як партизан на допиті.
І тільки дід не схвалював цих наших спроб.
– Відчепись від папуги! – бурчав він. – Вам що, поговорити більше немає з ким?
Напевно на цьому вони з дідом і зійшлися. Діда папуга влаштовував як уважний і мовчазний співрозмовник, а папуга любив, нахиливши голову, слухати діда, коли той щось майстрував, або сідав увечері за стіл.
Зрештою ми вирішили показати Кешу сусідці, яка тримала двох балакучих хвилястих папужок, і мала славу фахівця з навчання пернатих української мови.
Думаю не варто говорити, що Кеша справив на сусідку незабутнє враження. Вона була від нього в повному захваті! Довго ходила навколо нього колами, сплескувала руками щось примовляла, а потім вирішила погладити.
Вона простягла руку і торкнулася пальцем голови папуги, який мирно дрімав. Потривожений Кеша відкрив одне око, невдоволено покосився на незнайому даму, і раптом ясно і чітко сказав:
– Відчепись від папуги!
Сусідка втратила свідомість, а Кешу з цього моменту прорвало. Вийшло як в тому анекдоті про німого хлопчика, який одного разу за обідом раптом сказав «Суп пересолений!», а на питання, «Що ж ти мовчав десять років?!» відповів – «До цього все було нормально!»
Ось так і Кеша. Мовчав-мовчав, і раптом заговорив. Біда полягала в тому, що заговорив він голосом, інтонаціями, а найголовніше – словниковим запасом діда.
Дід, дуже міцний ще старий, був на війні шофером, повернувся без однієї ноги, і все життя пропрацював теслею. За словом в кишеню ніколи не ліз, і словниковий запас мав вельми характерний для людини такого складу розуму і способу життя.
Чому папуга вибрав саме діда об’єктом для наслідування залишається загадкою, проте факт залишається фактом – матюкався Кеша саме як тесля, віртуозно і заливисто.
Сусідку це шокувало, проте не вивело з себе. Вона вирішила взяти над Кешою шефство. Навчити його хорошим манерам і української мови. За власною ініціативою вона мало не кожен день приходила і проводила з ним заняття з якоїсь спеціально освоєної імпортної методики.
Діда це неабияк дратувало, однак він намагався тримати себе в руках. Тільки після відходу сусідки щось невдоволено бубонів собі під ніс. Втім, нескладно здогадатися, що саме.
Зрештою, бачачи що всі її зусилля не дають ніякого результату, сусідка, на радість діда, свої заняття кинула.
А пару місяців по тому, коли ми всією сім’єю увечері пили чай, вона заглянула на вогник, довідатися про здоров’я папуги. Кеша, який сидів з нами на кухні, побачивши сусідку стрепенувся, і раптом сказав:
– Бережіть папугу! Кеша – пташка дорога!
Це була фраза, якої сусідка безуспішно намагалася навчити Кешу протягом кілька місяців. І навіть те, що папуга сказав цю фразу інтонаціями діда, не могло затьмарити радості педагога. Здається, у неї навіть сльоза виступила від розчулення.
А папуга покосився на сусідку, яка світилася від щастя, і додав тим же голосом діда:
– Краще б кота говорити навчила.
А ваші папуги вміють розмовляти? Яких фраз ви їх навчили?
