Повістка прийшла Володимиру Чорному ще у 2015 році. Але сюрпризом це для чоловіка не стало: знав, що рано чи пізно доведеться воювати, тому одразу почав займатись своїм фізичними та психологічним здоров’ям. А коли настав час — з’явився до військкомату, де його розподілили до Державної прикордонної служби.
Щоб добре орієнтуватись у військовій справі, Володимир пройшов додаткове навчання, після якого поїхав в Донецьку область. Там він понад рік захищав нашу землю. «Служба була складна, небезпечна, напружена, проте цікава», – згадує Володимир той період.
Після закінчення служби чоловік зрозумів: пора дізнатись, що у світі є цікавого, як живуть інші люди, яка атмосфера панує в країнах за кордоном. Зрозуміло, що звичайна екскурсія всього цього дати не може. Тому він вирішив пожити в кожній із країн хоча б трохи. А щоб повністю відчути весь колорит — Володимир скрізь знаходив собі роботу, друзів та нове захоплення. Коли відчував, що вже отримав максимум — обирав для себе іншу країну.
Такі Мандри завели чоловіка в США. До того часу він встиг відвідати вже більш як 10 країн, але саме у Штатах вирішив залишитись довше, ніж будь-де до того. Але ні красиві пейзажі, ні сучасні міста не змогли осісти в душі чоловіка: «Якось я сидів біля Середземного моря, у дуже красивому місці. І раптом зловив себе на думці, що мрію опинитися зараз на березі Дністра!» – з усмішкою розповідає Володимир.
«Я бачив безліч красивих краєвидів, було багато пригод, цікавих співрозмовників. Я об’їздив пів світу, але ніде я не відчував себе так, як в Україні. Тут я відчуваю себе сильним, впевненим. Це моє місце сили!” — ділиться Володимир. 
Наприкінці лютого 2022 року він повернувся додому. 24 числа прокинувся від дзвінка колишнього побратима. Той і розповів про все, що відбувається і буде відбуватись далі. Ранок наступного дня Володимир почав стоячи у черзі до військкомату. У складі зведеного прикордонного підрозділу він брав участь у захисті Київщини. І хоча до того бойовий досвід уже був, та саме тут чоловік вперше побачив справжню, страшну, кровопролитну війну.
Страху в очах бійців не було: кожен знав, для чого він тут. «Я ніколи не чув, не бачив якихось панічних настроїв. Ніколи не йшла мова про те, щоб змінити позиції, відступити», — відверто розповідає військовий.
За рік війни захисник побував і на Сумщині, і поблизу Бахмута. Попри всі жахіття, каже чоловік, війна залишає і хороші спогади. І найкращі з них — про людей. Адже саме люди, звичайні цивільні, брали на себе відповідальність за багато побутових речей: тут тобі і гаряча їжа від них, і техніка, і підтримка.
Це все чоловік впевнено називає ключем до перемоги: «Всі ми сумлінно та без вагань продовжуємо виконувати свої задачі. Безумовно, перемога буде за нами! Я не бачу кроків назад, я бачу тільки кроки вперед!»
