Українські Карпати – це не лише про гори, а ще й про історію та унікальну архітектуру.
До одного із таких об’єктів можна віднести і фортецю Тустань. Її історія розпочинається з давніх-давен. До сьогодні вона обросла численними легендами та вигадками, які розповідають екскурсоводи відвідувачам музею.
Та факти доводять, що у IX—XIII сторіччі вона була надважливим стратегічним об’єктом Карпатської лінії оборони рубежів Київської Русі.
У той час історія змінювалась досить стрімко, тому згодом фортеця виконувала роль митниці між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а пізніше – між Польським королівством та Угорщиною. Через неї проходив торговий шлях, яким купці возили сіль.
Інформація про фортецю стала доступною не так давно: у 1971 році архітектор і археолог Михайло Рожко відкрив її, досліджуючи сліди наскельної будівлі поблизу селища Урич на Львівщині. Неймовірність Тустані полягає в її унікальності: у всій Європі неможливо знайти аналогів.
Якщо брати до уваги історичні джерела, вперше про фортецю згадано в літописі Янка з Чарнкова – підканцлера короля Казимира Великого (1333 – 1384 рр.).
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Назва Тустань має праслов’янське походження і пов’язана з іменем власника або засновника цього поселення чи місцевості. Ім’я цієї особи можна реконструювати як Тустан, що означає “сильний, міцний, відважний, завзятий”.
Народна версія (зафіксована польським істориком Станіславом Сарницьким у 1585 р.) пояснює назву словосполученням «тут стати», бо кожен, хто проїжджав поряд, повинен був зупинитися перед фортецею, показати, що везе, і заплатити мито.
Тустань – це про унікальність та велич
І, звісно, це не просто слова. На відміну від звичайних дерев’яних та мурованих фортець Європи, Тустань є чудовим прикладом дуету природи та людини.
Під час будівництва фортеці створені природою скелі використовувались як готовий мур. А тогочасні будівельники доповнювали все це деревом, використовуючи пази в камені для кріплення деталей. Заглиблення, яких у скелі залишилося більше ніж чотири тисячі, допомогли відновити місце розташування й висоту стін, кут нахилу даху та інші важливі деталі. Так було графічно реставровано первісний вигляд фортеці.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Під час досліджень виявили, що фортеця із самого початку була не такою, як ми бачимо зараз. Її розміри змінювались зі зміною історичного періоду.
“В період найбільшого розквіту, в XIII сторіччі, фортеця височіла над долиною на 90 метрів. Головна дерев’яна будівля сягала 25 метрів, як сучасний дев’ятиповерховий будинок, – розповідає Василь, син Михайла Рожко. – А в підручниках історії пишуть, що наші пращури в той час жили в землянках. Розрив шаблону!”
Син вирішив продовжити починання батька, відкривши у 2005 році на місці фортеці заповідник.
Щоб залучити до місцини не лише вчених, а і туристів, тут було започатковано фестиваль української середньовічної культури “Ту Стань!”.
“Ми прагнули відтворити культуру Київської Русі та її повсякденність, показати відвідувачам, як у місті-фортеці вирувало життя”, – розповідає очільник заповідника. У наш час відвідувачі знають цей фестиваль, як яскраву та масштабну подію, що триває три доби.
Тустань: як відвідати
Заповідник працює щодня. Щоб дістатись до міста-фортеці, можна скористатись найбільш зручним для вас маршрутом:
- Автомобілем. Відстань від Львова до Урича – трохи більше 100 км. Доїхати до села можна:
– через Східницю. Дорога становитиме 110 км (7 км дороги від Східниці до Урича підсипані щебенем);
– трасою Київ-Чоп. В цьому випадку шлях становитиме 118 км. За селом Верхнє Синьовидне повернути праворуч за вказівником “Урич”. В селі Урич їхати головною дорогою до центру села, далі – за вказівниками.
- Автобусом чи потягом. У такому випадку найкраще скористатись організованим шляхом зі Стрия до Урича. Можна також розпочати маршрут зі Східниці (до Урича 7 км), Трускавця та Сколе. Розклад руху автобусів та потягів розміщено на офіційній сторінці Тустані.
Скельний комплекс та заповідник розташовані в селі Урич, Сколівського району, що на Львівщині.
А чи відвідували ви цю чудову історичну місцину? Діліться враженнями в коментарях.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
