Це випадок трапився у місцевому пологовому будинку майже місяць тому. Тоді навіть лікарі дивувалися кількості новонароджених дітей у стінах їхнього закладу. Давненько в них не траплялося таких “продуктивних” днів.
– А дітей у нас сьогодні, як грибочків після дощу.- сміялася медсестра, помітивши, як до приміщення завезли нову породіллю.
Того дня Анна планувала поїхати у село разом із своїм чоловіком. У того були власні фермерські справи, а жінка хотіла подихати свіжим повітрям, помилуватися краєвидами, погладити милих тваринок. Відпочити душею і тілом. Але запланованому трапитися не судилося. Десь на середині шляху все обірвалося. У Анни почалися перейми. Її терміново повезли до пологового будинку.
Ще заздалегідь пара домовилася з однією із найкращих лікарень міста, що пологи в Анни прийматимуть саме там. Перевірені лікарі, сучасна техніка і чимала сума грошей – усе це мало гарантувати дівчині швидкі роди без жодних ускладнень. Втім, довелося діяти по ситуації.
Анна попросила коханого не їхати в інший кінець міста, а завезти до першого кращого пологового будинку, який тільки трапиться на шляху. Сил терпіти не було.
Так вони й потрапили у стіни тієї споруди, опинившись пліч-о-пліч із молоденькою та привітною акушеркою.
Роди в Анни буди дуже важкими, але мучилася дівчина не дуже довго. Через декілька годин на світ з’явилося її дитя.
У дівчини народився здоровий хлопчик вагою 3 кілограми і 200 грамів та зростом 51 сантиметр. Лікарі запевняли, що перейматися не було про що. Дівчина дуже сильно хотіла потримати немовля на руках, доки його не забрали від неї, але сина їй привозили всього один раз.
Через декілька днів Анна почала бити на сполох. Їй було дуже тривожно за дитину.
Нарешті сина знову привезли до матері. Анна лежала поруч і ніяк не могла збагнути, що ж не так. Дивиться на немовля – ніби її дитина, але щось у ній кричить, що все має бути геть по-іншому.
У родини дівчини була одна особливість: усі члени її сім’ї мали спадкові плями на спині. Була така і в її сина. Це Анна знала точно, бо ще після пологів звернула на неї увагу. Тож, коли дівчина взялася годувати сина, то просто глянула на його спину. І цього разу не помітила там нічого. Світленька гладесенька шкіра без жодних слідів. Це був не її син.
А де ж тоді її малесенький Марк? Хто зараз тримає його на руках? Куди його взагалі поділи?
В Анни затремтіли руки.
Дівчина відклала сонне немовля і кинулася шукати власного сина. Вона бігала коридорами, намагаючись почути знайомий плач. Шукала лікарів та медсестер, щоб повідомити про помилку.
Аж раптом з-за привідчинених дверей однієї із палат почувся дитячий плач. Здавалося, що ніхто і ніщо не могло заспокоїти немовля.
Анна кинулася туди.
Вона забігла в палату і побачила таку ж розгублену породіллю, як і вона сама. Незнайомка намагалася заколисати дитину, але хлопчик все ніяк не припиняв плакати.
Анна пояснила ситуацію і попросила жінку показати їй спину хлопчика. Обіцяла, що піду геть одразу ж, якщо там не виявиться родинної плями. Співрозмовниця погодилася.
Інтуїція Анни її не підвела. На руках у чужої жінки був її Марк.
Ніяково стало і другій матері. Вона віддала немовля і попросила подругу по нещастю показати, де зараз її син.
Знайшовши своїх немовлят, жінки нарешті вирішили розгадати таємницю підміни дітей. Виявилося, що в обох синів на бірочках були однакові ініціали. Хлопці були однофамільцями й імена в обох починалися на букву М. Тож такий казус виявився чистою випадковістю та неуважністю медсестер.
Після цієї пригоди сім’ї почила товаришувати.
Але мораль в цієї історії зовсім інша.
Весь сенс у тому, що материнське серце та інтуїцію обдурити не вдасться нікому. Навіть якщо йдеться про бірку з точними ініціалами.
Матір завжди відчує саме свою дитину, скільки б немовлят не було довкола неї.
Тому, напевне, про те, що всі діти однакові, говорять лише ті люди, яким ніколи не доводилося бути батьками.
Чи вірите Ви у підсвідомий зв’язок матері та дитини?
Наскільки міцними є Ваші взаємини із батьками?
