Іншим необхідно допомагати попри все. Ти просто робиш, нехай це навіть не завжди зручно для тебе. Часом навіть невелика допомога може кардинально змінити життя людини. Саме про це йдеться у зворушливій історії «Млинці», яку написали Наталя Шумак і Тетяна Чернецька для збірки «Даруйте любов».
Після того, як ми прочитали цю розповідь, наші серця наповнились теплом. А нам для вас нічого не шкода, тому тримайте і ви свою частинку тепла.
Марина любила своїх чоловіка і пацанів. А всі троє були дужими, міцними і любили смачно попоїсти. Чоловік працював в охороні. Старший син займався боротьбою. Молодший з першого класу бігав на хокей. Три богатирі і Марина. Цілком собі казкове сімейство.
Діватися нікуди. Наша героїня вміла швидко і смачно готувати. Чого тільки не освоїть справжня жінка заради щастя в особистому житті! Історія почалася звичайним осіннім ранком. Звично прокинувшись о п’ятій ранку, а це була п’ятниця, Марина вийшла на кухню і взялася за справу. Яйця, вода, молоко і борошно. Приготувала тісто. Розставила чотири сковорідки. Додала в готову рідку основу митих родзинок, сипнула трохи кориці, коричневого цукру і крапельку соди. Гарячі сковорідки вже були напоготові. Зашипіли на чавуні перші майбутні млинці – тільки встигай перевертати. А в проміжках можна собі каву налити, зуби почистити.
Марина смажила, думала про своє. На кухні стало жарко – хоч кватирка була повністю відчинена. Сини і чоловік ще спали. Тут зверху і долинув примхливий гучний голос хлопчика. Нові сусіди заїхали пару місяців назад. Але ні з ким не спілкувалися. І не віталися. І Марина їх не знала, хоча і бачила доволі часто.
– Тато, закрий вікно! Я зараз захлинуся слиною. Так смачно пахне!
Марина прислухалася. Хлопчик повторив своє прохання голосніше. Бабахнула кватирка. Настала тиша. Але Марині, навпаки, стало «голосно» на душі. Внутрішній голос завів пісню про те, що млинців на столі багато, а сусідського хлопчика, хоч вони і незнайомі, цілком можна пригостити. Що там їсть ця дитина, котра живе – якщо Марина правильно зрозуміла – з дуже старою бабусею і батьком?
Вона рішуче наклала десяток млинців на яскраву тарілку, загорнулася в довгий махровий халат, влізла в короткі теплі валянки – якраз щоб за поштою в під’їзд вийти – і потопали нагору. Подзвонила в двері.
Високий вузькоплечий сусід почервонів. Став вибачатися і відмовлятися. Але тут під рукою у нього стрімко прошмигнув блідий хлопчик – син. Схопив частування і пробурчав щось здалеку вже з набитим ротом. Жувати почав ще по дорозі на кухню. Марина побажала доброго ранку і пішла. Сусід переминався з ноги на ногу на порозі і бубонів, що йому ніяково… І як же можна … І він не повинен … Але …
– Ніяких але! – відрізала Марина. І пішла до себе.
Увечері сусід прийшов разом з сином, приніс погано відмиту, слизьку від олії тарілку. Подякував. Марина не зрозуміла як, але на їх сімейній вечері опинилися і батько, і пацан. Стали заходити пару разів на тиждень. Носатий худий Ігор – так звали тата – приносив з собою різні банани, апельсини. Їв мало, було видно, що соромився. Норовив залишити сина повечеряти одного. А потім повертався за ним. Незабаром Марина з’ясувала, що Ігор – вдівець, готувати не вміє. Стара бабуся його покійної дружини і син дружини від першого шлюбу перебиваються найпростішої їжею: сир, яйця варені, каша з пакетиків. Марина не відразу усвідомила реальний стан речей. Бабуся покійної дружини і син дружини від першого шлюбу. А де рідний батько? Де інші родичі? Зникли з горизонту, як тільки Галя злягла. Вона хворіла близько трьох років. Їм усім тоді довелося несолодко.
Ігор не був тихоньою. Хоч і не зміг отримати допомоги ні зі сторони своїх родичів, ні від Галіних, але кинути стареньку і пацана, який вже давно кликав його батьком, йому просто не дозволила совість. У цій ситуації Ігорю було доволі важко, втома давала про себе знати. Червоні від недосипу очі як би натякали, що йому несолодко. Та й голос зривався в розмовах …Бабуся багато плакала. Пацан грубив і погано вчився. Погано жилося всій цій дивній компанії. Три людини під одним дахом. Три різних прізвища. Марина вирішила допомогти, тому що така вона була людина. Запропонувала готувати на обидві родини. Ігоря і його підопічних вона відразу і голосно стала називати «сім’єю». Ваша сім’я. Наша родина.
Отже, Марина вирішила рахувати гроші за продукти і харчуватися спільно. Третину суми вносить Ігор, дві третини вкладає в харчовий бюджет сім’я Марини. І всім в цій ситуації нормально. Їй різниці майже немає. А бабуся, у якої все з рук валиться, і пацан хоч їсти будуть нормально. Спочатку Ігор пручався, бурчав, намагався доплачувати за працю, але був філігранно посланий, вгамувався. При цьому дружити з чоловіком Марини він не вмів. Чоловіки один одного не дуже сприймали. Але хоч не сварилися – вже добре.
Так, навантаження Марини збільшилися. Але не в два рази. Хороші господині зрозуміють. Зате стареньку і пацана через місяць було не впізнати: обидва з рум’янцем на щоках, подобрілі, повеселілі. Бабуся стала менше бурчати. Чоловік Марини відремонтував їй радіо. Знайшов якусь хорошу хвилю. Бабуся взялася слухати музику і анекдоти. Читати вона не могла: очі бачили дуже погано. Але градус бурчання сильно приглушила.Потім Марина навчила Васю мити посуд, підлогу, протирати плиту. Він зразу фиркав, що не дівчисько, аби такими справами займатись. Але Марина швидко дала відсіч. Куди подітися, якщо у тата часу немає, а бабуся стара? Не розвалишся. І взагалі, кращі кухарі в світі – чоловіки. Вася не повірив. Марина сказала, що це факт і це легко можна перевірити.
Вася пошукав в шкільній бібліотеці. Інтернету і комп’ютера у них вдома не було. Трохи пізніше з’явилися. Вася зомлів. Чи то його картинки вишуканих страв в кулінарних книгах надихнули, то він вже і сам втягнувся, але Марина скоро отримала маленького помічника. Не просто помічника, а спритного, діяльного, тямущого. З хорошою пам’яттю і розумними руками. Ігор спочатку не повірив, що їсть борщ, приготований сином. Кострубато похвалив. Поцілував у чоло. Сказав, мовляв, спасибі, синку. Васю прорвало. Він голосно, навіть дуже голосно заревів. Сини Марини швидко вийшли з-за столу. Чоловік пішов курити на балкон. Вася давився сльозами. Ігор намагався зрозуміти, що трапилося. Розібралися. Хлопчик сказав, що Ігор його сином не називав жодного разу. А він … він чекав. І вже зневірився.
Ігор розвів руками. Мовляв, ну … так вийшло. «Що ж тепер?! Пробач”. Вася кивав. Марина сунула дитині хустинку. Постукала кулаком по лобі Ігорю і відправила хлопчика вмиватися.
Трохи пізніше всі пили чай, їли млинці з варенням – їх теж Вася напік. Ігор невміло хвалив дитину і активно жував. Млинці й правда вийшли смачні. Сім’я Марини за цим спостерігала з повним захопленням. Хлопчики і чоловік навіть з’їли менше, ніж зазвичай. У молодшого сина очі горіли. Марина ще подумала: треба ж, скільки цікавості й інтересу. І ось-ось питання ставити почне. Пригрозила кулаком. Ведмедик – сімейне прізвисько Ведмедики – покивав. Маму послухав. Погодився не втручатись.
У Ігоря, Васі та бабусі – насправді, звичайно, прабабусі, але кому яке діло до такої точності? – з того вечора все остаточно стало налагоджуватися. Не сказати, що пацан став відмінником. Але Ігоря викликати в школу перестали. Папери він через деякий час переоформив з опіки на повноцінне усиновлення. Кількість прізвищ в сім’ї скоротилося з трьох – до двох. Радісний Вася зопалу пообіцяв татові п’ятірки. Ніхто не повірив. Ну і нічого страшного. Бабуся жила ще досить довго. Але до останнього рухалася. Не злягла. Ігор купив пральну машинку. Тому ця проблема також зникла. Кілька розведених подруг Марини на Ігоря поглядали. Але не складалося. Він в результаті одружився з медсестрою з поліклініки, яка до них забігала робити бабусі уколи.
Тільки тоді спільне харчування сімей і припинилося. Але менше спілкуватися не стали.
PS Молодший син Марини і Вася дружать досі. Один майже вийшов в шеф-кухарі. Ще крок, і все складеться. Другий – тренер в спортшколі. Ігор зі своєю медсестрою народили ще пару дівчат. На одній з них скоро одружується Михайло.Традиційні млинці на дві сім’ї печуть по черзі: то Вася, то Марина …
