Своє шістнадцятиріччя Наталя давно мріяла відсвяткувати з розмахом. Планувала все ще за кілька років до того. І ось цьогоріч змогла втілити заплановане у життя. Добряче довелося постаратися і батькам. Усе було саме так, як і хотілося дівчині. Продумані всі деталі. Втім, щось все одно не давало їй насолодитися цим днем сповна.
Зрештою, це “щось” було цілком реальною причиною. Того дня Наталя дізналася про вагітність. Це було просто неймовірне доповнення, яке перекреслювало кількарічні плани святкування. І як на це відреагує батько дитини? Володі вона ще нічого не казала. А як щодо батьків? Слід їм усе розповісти. Але ж вони їй так довіряли, а вона… Тішило тільки, що скоро мав бути кінець навчального року. Менше зайвих вух чутимуть про це.
Із зізнаннями Наталя тягнула дуже довго. Розповіла про все матері, коли було вже пізно щось робити. Тепер тільки народжувати. Батькам, до слова, така відвертість, як і поведінка, їхньої дитини не сподобалася. Вони не вдавали поблажливих та співчутливих батьків. Казали все, що думали. Образ тоді було чимало.
Далі на черзі був батько дитини. Він, як і всі відповідальні люди, дізнавшись про вагітність дівчини, втік.
Точніше, це його батьки відправили сина до тітки в село, щоб той більше не перетинався з Наталею.
Коли дівчинка народжувала, то підтримували її тільки батьки. Що б вони не казали, але серце за доньку таки боліло. Але знала б новоспечена мама, що чекало її далі…
Так її батьки стали дідусем та бабусею прекрасної дівчинки. Після пологів Наталя дивилася на свою доньку і не могла повірити власним очам. Усвідомлення материнства все ніяк не могло оселитися у свідомості дівчини. Дивно це все якось…
Якось мати Наталі зайшла до палати, щоб допомогти переодягнути немовля, і мимоволі почала дивну розмову. Фраза за фразою і дійшло до того, що жінка почала змушувати власну доньку написати відмову від дитини. Хотіла, аби та залишила доню в лікарні. Знайдуться добрі люди, які її всиновлять. А ти, мовляв, ще занадто маленька. Ще народиш, коли подорослішаєш. Тобі зараз вчитися треба.
Наталя тоді розплакалася. Не бажала вона віддавати дитя нікому. Якщо вже знайшла сили народити, то й виховає самотужки.
Після виписки батьки за донькою не приїхали. Їх обурила відмова Наталі, тож тепер вони із дівчиною не розмовляли. Наталя довго не думала й подалася до тітки. З дитиною на руках і сльозами на очах вона просилася пожити в жінки бодай трохи, доки не придумає чогось іншого. Валентина була жінкою доброю, тому з радістю прийняла племінницю до себе.
Навіть навпаки жінка розізлилася на сестру. Як вона могла так вчинити з власною донею та онукою? Хоч Наталя й обіцяла пожити у тітки зовсім трохи, але залишилася там надовго. Валентина допомагала дівчинці, як могла. Розуміла, що та ще зовсім юна і сама вона точно не впорається. Але нічого. Добре, що вона до неї прийти вирішила, а не вулицями блукати пішла.
Завдяки підтримці тітки, у Наталі все з часом налагодилося. Вона таки закінчила навчання, вступила у технікум. Потім перейшла в інститут. А потім знайшла хорошу роботу. Валентина доглядала за малечею, даючи Наталі можливість будувати кар’єру і ставати на ноги.
А рідні мати з батьком за цей час так і не поцікавилися навіть, де їхня донька, з ким, як вона там…
З часом Наталі трапився хороший чоловік. Він прийняв її разом із дитиною. Так вони й зажили. Нарешті й у житті Наталії почалася біла смуга.
Зараз вона вже теща. Її доця давно виросла й сама заміж вийшла. Виїхали з чоловіком за кордон, а Наталя сина виховує, якого у шлюбі з Валерієм народила. Велика тепер у неї сім’я. Ось зараз доню із зятем в гості чекають. Скоро мають на Батьківщину повернутися.
На хороше кожен гожий, еге ж? Так і рідна мати Наталії з’явилася на горизонті. Телефонувала нещодавно. Казала, що чула від тітки Валентини трохи новин про неї і її дітей. А потім про онуку згадала. Мовляв, та за кодоном зараз, а там лікарі хороші. Просила, щоб Вероніка з кимось сконтактувалася і домовилася про консультацію, а то жінка погано почувається і хотіла б підлікуватися трохи.
– У вас онуки Вероніки немає. І ніколи не було, мамо.- грубо мовила Наталя, пригадавши всі минулі образи. Відтоді ніхто з рідних її більше не турбував.
Як вважаєте, чи правильно вчинила Наталія, відмовившись допомагати батькам?
Чому?
