Семен Маркович погано себе почував з самого ранку. Дивно паморочилося в голові і в очах темніло. Він, звичайно, сподівався взагалі не прокинутися, але противний організм вмирати категорично не збирався. А Сонечки ось немає з ним …
Він дуже важко зітхнув.
У черзі біля каси супермаркету вже зібралося кілька людей, жінку ось затримує, занервував Семен Маркович.
Жінка – доросла, доглянута і навіть красива, стояла зовсім спокійно. Дочка попросила прихопити соєвого молока, ось вона і зайшла. Легка посмішка з гірчинкою торкнула красиві губи. Собі не бреши, додому йти тобі не хотілося. Останнім часом вдома стало дуже незатишно. Ні, затишок і інтер’єр вони створили першокласні, гроші заробили, квартиру шикарну купили … А ось спілкуватися перестали. Адже раніше їм завжди з Беном було весело разом, он як тій молодій парочці, що за нею цвірінькають …
Кошлатий фрондер зі зворушливою дитячою жилкою на шиї ніжно обіймав свою пасію. Дівчинка була б хороша, але занадто багато чорного на ній. Чорні тіні навколо очей, чи то smoky-eyes, то чи макіяж розмазався, чорні нігті, губи, волосся, скроня поголена. Революційний протест так сказати. Але закоханому це не заважало, він дивився на неї не відриваючись, відщипував їй свіжий багет, і в очах його блищали зірки.
Ні, ну що за дурниця. І людей в магазині немає, і в касі черга. Дуже діловий дядечко з папкою, кефіром і булочками виявився останнім, і зітхав роздратовано, і поспішав, і нервував.
Все це Семен Маркович вгледів якимось боковим зором, за старою армійською звичкою. Розвідник. А ось руки не слухалися, він плутався в замку старенького гаманця, перекладав монетки, і ніяк не міг зосередитися.
Касирка гримнула на старого пня, ходять тут цілий день, пихтять, людей затримують.
Семен заквапився йти, бог з ним, з хлібом цим, все одно сьогодні дорогий дуже, з борошна якогось там. На такому розоришся, він гірко посміхнувся.
Жити вони з Сонечкою змушені були дуже скромно. Бідненько навіть. Отримували від держави трохи, та й на тому спасибі, люди похилого віку, утриманці. Але ось квартирка їх останнім часом сильно продірявилася – то кран потече, то труба лопне. Витрати. Самому йому вже було не під силу, дев’ятий десяток розміняв як не як. А Сонечка ось не дожила …
Семен і Соня познайомилися під час війни. Соня була зовсім ще дівчиськом, приписала собі два роки, інакше її б не закликали. Вона була медсестрою, сестричкою, без страху повзала по полях бою, тягла на собі, виносила поранених, звичайна справа.
Семен був розвідником. Уже в самому кінці війни, він без свідомості, опинився в полоні. Без документів, за лінію фронту адже їх з собою не брали, вся група загинула. Хто його виніс – не знав навіть, і як в полон потрапив. А що єврей – так німці не побачили, не схожий. Та й не до того було. А коли табір звільняли, він вже зовсім хворий був, помирав. Ось Сонечка його і врятувала, виходила, а ще й документи померлого хлопчика підклала. Адже після полону пропав би. Розумна вона була, його Сонечка.
Діток у них не було, не дав бог. Надірвалася його Сонечка на полях то. Жили дуже скромно, працювали, а в Ізраїль вирушила вже в сімдесятих, коли Сонечці нехороший діагноз поставили. Дуже хвилювалися через документи, ночей не спали. Але вилікувати могли тільки в Ізраїлі. Ось і поїхали.
Все життя боялися.
Тому і по інстанціях ніколи не ходили.
У перші роки в еміграції теж не солодко було. Сонечку вилікували, а ось до тих, хто вижив в катастрофі ставлення було двояким. Як це не дивно звучить, але багато героями їх тут в ті роки не вважали. Що і згадувати, важке вони прожили життя …
А вже після того, як Сонечки не стало, дні його потекли сіро і одноманітно … На хліб з молоком абияк вистачало, а чи багато йому старому треба.
Старий біля каси, нарешті, перестав виймати свої сиротливі монетки, винувато посміхнувся, шепочучи вибачення і, якось боком, почав сідати на підлогу.
Першою підлетіла до нього та найкрасивіша жінка з черги, підхопила, підняла голову. А тут вже з’явилися і інші. Хлопець – фрондер вже скачував свою шкірянку, підкласти під голову, дівчина його викликала швидку, товстий дядечко махав капелюхом – повітря створював.
Адже ось як. Маленька, але дуже горда країна. В яку «понаїхали тут», а чужого горя в ній не буває …
І поки доглядали за дідусем, домовлялися з парамедиками, рятували і допомагали – зріднилася, чи що. Посмішки стали сердечнішими, а очі уважнішими.
Ася, як лікар в першу чергу, керувала операцією з порятунку. До приїзду швидкої дідусеві стало трохи краще, пігулки виявилися в кишені, а прийняти він їх забув. Ася записала дані швидкої і дідуся, і за звичкою все доводити до кінця, передзвонила на наступний день.
Дідусь відчував себе добре, його можна було забирати додому. Забирати, ясна річ, не було кому.
Ася сама відвезла Семена Марковича додому. Як і чому цей інтелігентний дідусь запав їй в серце вона і сама не знала. Увійшовши в квартиру, Ася жахнулася. Старенький тазик посеред кухні, в який капала вода зі стелі, остаточно позбавив її спокою. Цілий день у неї перед очима стояла картина – самотній немічний старий у напівзруйнованій квартирі.
Увечері наступного дня Ася рішуче постукала в двері Семена Марковича. Її не почули, але в будинку розмовляли і навіть сміялися. Молода жінка увійшла і обімліла. Семен Маркович, задоволений і веселий, сидів у кріслі. А на підлозі, прямо перед ним, сиділи закохані з магазину, солодка парочка. І схожі вони були на загіпнотизованих удавом Каа бандерлогів, з мультика про Мауглі. Вони не відриваючись дивилися на старого солдата. Провідати ось зайшли …
– Асенько, мила, проходьте, будь ласка!
Семен Маркович спробував по-джентельменськи поступитися їй єдине крісло ….
Ремонт затіяли спочатку своїми силами. Косметичний. Стіни там пофарбувати, кран на кухні поміняти … Але старовинний будинок тільки цього і чекав. Все почало осипатися і кришитися, і ремонт перетворився в сніжний ком.
Семен Маркович протестував і намагався пояснити, що йому нічого не треба, але … Разом з тим, він вже давно не відчував такого душевного підйому. З одного боку йому було страшно незручно, а з іншого – в житті раптом виникло стільки приємних подій.
Бандерлоги працювали разом з Асею, не покладаючи рук. Носили сміття, шкребли і драяли. Дядечко в капелюсі, той самий з магазину, живе на сусідній вулиці, виявився непоганим штукатуром. Шпаклівку і фарбу купив сам, за свої гроші. Працював неквапливо, але якісно.
А в один з таких суботників, як раз у вівторок, в коридорі з шуму і гуркоту раптом намалювався Асин чоловік Борис.
– Але, будівельники … Ну що ви тут вже натворили?!
Не може бути! Ася навіть головою потрясла. Ні, звичайно, вона йому розповіла, за звичкою, про дідуся, і ремонт … Але вона була впевнена, що чоловік її розчув. Занадто зайнятий він був останнім часом. І все рідше і рідше вони ділилися важливим.
– Так! Йосип, там записуй, не спи …
Борис уже багато років керував великим підприємством айтішників. Ходив в костюмах і хороших сорочках. А тут раптом засукав рукава і поліз заглядати під ліжко і тумбочки, перевіряти вогкість і електричну проводку. Але ж коли то все вмів і руки були золоті. Він кричав з-під ліжка що і де потрібно, а Йосип, його заступник, все акуратно записував. Щоб нічого не упустити.
Борис послав у своїй крутий фірмі клич: всі на допомогу! Так, мовляв, і так. Ветеран. Одинокий. Потрібно допомогти.
І Ася послала.
І дядечко в капелюсі.
І юні бандерлоги в Інстаграмі.
Першими підтяглися хлопці з відділу обслуговування – тим стіни пофарбувати і двері поміняти хвилинна справа. Двері знайшлися на складі.
Вікна й рами привіз племінник директора відділу – у нього своя майстерня по алюмінію. Клієнти товар не забрали, а дідусеві завезли. Нехай бог береже старого, низький йому уклін. Сусіди кахельну плитку принесли – після ремонту надлишок, якраз на одну кімнату. І пішло …
Кухонні шафки вже незнайомі зовсім люди привозили. Звідки дізналися?! Шафки Борис і хлопчик-бандерлог встановлювали самі.
Так потихеньку, всім світом ….
А головне – Ася помолодшала і покращала дуже, відпустку в своїй лікарні взяла. Сто років не брала, а тут раптом наважилася. Борис мчав до неї в цю стареньку квартирку, допомагав і майстрував, будував і закріплював. Летів на всіх парах, ніби й не було цих тридцяти років. І відчуження … І дивився на все око, і ляпав на неї фарбою, спеціально, щоб вона йому у відповідь ляпнула обов’язково. І навіть поцілував на бігу. Два рази.
Бандерлоги якось подорослішали і стали розсудливими. Вони приїхали в країну дітьми, за програмою, з різних міст, та й з країн різних. Загальним було нещастя народитися в сім’ї, де ти нікому не потрібен. Дівчинка стерла всі свої чорні розводи, і під ними виявилася мила Марія з казки. З веснянками. А чубатий фрондер так втомлювався на відновлювальних роботах, що сил на протест у нього вже просто не було.
Вони обидва, маленькі і нещасні діти, недолюблені і не розпещені зовсім, любили один одного. І дідуся цього, який несподівано відкрив їм найголовніше розуміння в житті, полюбили раптом теж …
А сам Семен Маркович все частіше поглядав на них, усіма кинутих, бурмотів щось, і на свої облагороджені вже хороми …. Що задумав?!
Дядечко з кефіром виявився класним мужиком. Вони грали з Семеном в шахи вечорами і сперечалися на політичні теми. Інтелігентно і шанобливо. А ще сусід випадково виявився службовцем у відділі національного страхування. Пенсію і допомогу по старості дідусеві Семену оформили, як годиться.
А невгамовна молодь полізла таки в Інтернет, архіви та музеї бойової слави. Ці ж нічого не бояться, та й що вони можуть знати про минуле. Довгі місяці, сотні відмов. А ось взяли і відновили дідусеві справжні документи і його чесне героїчне ім’я. І нагороди, які посмертно.
– Га … ти це … Обороти сильно не набирай!
Кричав, сміючись, Борис, приладжуючи новий кран на оновленій кухні.
– Я ж тебе знаю, тобі тільки дай волю, і я через місяць буду з тобою в Зімбабве будинки відновлювати …
На вулиці сперечалися продавці овочів і господар маленької пекарні. Кричали всюдисущі діти. Сигналили незадоволені машини …
А в квартирі старого солдата перетиналися різні долі, переломилися закони фізики і всесвіту, змінили маршрут та й помчали далі по абсолютно новому шляху. Тому, що в цій країні чужих бід не буває.
А вам сподобалася ця добра історія?
