Заходжу я одного разу в магазuн. Звuчайнuй магазuн, нікого немає.
Закупuв по дрібнuці, даю 50 грuвень. Продавщuця мені віддає здачу 470 грuвень.
Ну я думаю: некрасuво буде забuратu, та й всі ми помuляємося, з кuм не буває. Кажу їй: – Я вам дав 50 грuвень! Вона задумливо подивилася на мене, потім в касу, і відповідає:
– Ні ви мені дали 500.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я став сперечатися і пояснювати, що я брав з собою всього 50 гривень, і ніякої іншої купюри у мене не було! Вона стоїть на своєму і категорично відмовляється зі мною погоджуватися. Ну, думаю, пес з тобою, забрав гроші і поїхав.
Приїжджаю додому, відкриваю шафку, щоб покласти гроші, а там лежать… 50 гривень. І тут я зрозумів, що сам затyпив, посміхнувся, сів в машину, поїхав купив жінці коробку цукерок і пляшку вuна.
Як добре, що є на світі такі супер-чесні люди! Погодьтеся, що в наш час таке не часто зустрінеш.
