Декілька років тому мені у спадок від бабусі дістався невеликий будиночок за містом. Тоді я жила сама у місті, але під час пандемії вирішила переїхати туди. Адже набридло сидіти весь час у чотирьох стінах, а там свіже повітря, природа та є все необхідне для проживання – вода, електроенергія та світло.
У дитинстві я кожне літо проводила у цьому будинку. Але з часом виросла та рідко приїжджала до бабусі у гості. Тому без вагань переїхала!
Звісно, що тут не було метушні та навіть продукти коштували набагато дешевше, ніж у супермаркетах. Прокидаєшся – і так тихо навколо, не чути, як сигналить транспорт та кричать люди. А ще вирішила вирощувати овочі та фрукти, адже своє набагато смачніше!
Квартиру я вирішила здавати в оренду, щоб мати якийсь додатковий дохід, крім пенсії. З цим питанням мені допомогла подруга, тому я не боялася – знайшла хороших квартирантів, які вчасно платили. Однак, вона наполягала, щоб оренда тривала тільки рік часу, хоча я думала більше – 3, а може й 5. Навіть не могла уявити, що така її порада згодом допоможе мені в майбутньому.
Декілька місяців я почувалася щасливою. У гості до мене приїжджали друзі та скаржилися, що не можуть більше сидіти у квартирах через карантин, а мені добре – невеличкий садочок, де ростуть квіти та город, завжди холодильник повний.
Однак, не обійшлося і без пригод. Наприклад, через негоду у мене довгий час не було Інтернету. Та й мережа погана, ледь чула, що говорили на тому кінці слухавки. Або комунальні послуги. Зрозуміла, що це дороге задоволення, адже у мене був спеціальний водонагрівач. А про опалення я взагалі мовчу – восени приходили такі рахунки, немов то цифри домашнього телефону!
Ще я ніколи не могла подумати, що сміття буде також грати важливу роль у житті за містом. На все селище був тільки один невеликий контейнер та й прибиральники рідко приїжджали – раз в тиждень-два. На зло, той контейнер був аж на іншому кінці, тому я майже 20 хвилин витрачала тільки в одну сторону. Особливо важко було взимку.
У мене тут не було друзів чи знайомих, адже більшість сусідів приїздили хіба на вихідні або раз у місяць. Коли настала пізня осінь, у мене зламався котел. А я сама не могла його полагодити, тому викликала майстра з міста. Звісно, що тоді я заплатила велику суму, легше вже було купити новий.
Тепер тут взагалі сумно та порожньо. Майже ніхто не приїжджає, тільки у моєму вікні світло мерехтить на все селище. Одного недільного ранку я вирішила прогулятися до магазинчика, але хотіла аж плакати – я тут одна, нікому не потрібна! Тепер було страшно навіть ночувати у рідних стінах.
Тоді я зателефонувала до подруги та сказала, щоб та ні в якому разі не продовжувала термін оренди, адже вирішила повернутися до міста. Виявилося, що я сумувала за цим ритмом життя! Приємно було чути гул моторів, звук трамваїв та як піднімається ліфт до квартири. Звісно, що я буду приїжджати до будиночка, але тільки на вихідні й влітку. З радістю прийматиму там гостей, але не житиму так довго!
А ви більше полюбляєте життя у місті чи вам до душі власний будиночок у селі?
