– Наталко, ти будеш вдома в суботу ввечері? Я заїду, нам поговорити треба, – сказала мені по телефону сестра мого чоловіка.
Я поставила слухавку, і в мене все в середині похололо. Я сіла на диван і стала думати – куди я піду, якщо Леся мені на двері покаже. І я впевнена, що розмова наша буде саме про це.
Я на цьому подвір’ї – невістка. І хоч я тут прожила 19 років, але мені тут нічого не належить. Я вийшла заміж, свого житла не мала, бо сама була з бідної родини, тому після того, як ми розписалися, чоловік привів мене до себе додому.
З свекрухою у мене відразу стосунки не склалися, у неї був дуже важкий характер, з нею навіть рідна донька не захотіла жити. Чоловік казав не звертати увагу на вибрики його мами, мовляв, все мине і ми обидві звикнемо.
Мама мого чоловіка дуже любила свій город, і поки був сезон, то вона більшу частину свого часу проводила там. І мене заставляла ходити з нею: та садити, то підгортати, то полоти щось.
І господарка у нас була: кури, коза, свиня, корова. Все це було на мені. Я казала чоловікові, що мені важко, а він відмахувався, що всі так живуть.
Одним словом, не солодко мені було в чужому домі, але я і не мала куди піти, тому і терпіла. Сподівалася, що ми з чоловіком колись збудуємо собі свій будинок, але це залишалося лише мрією, бо грошей на це у нас не було.
Рік тому раптово не стало мого чоловіка. Ще тоді я зрозуміла, що свекруха в будь-який момент може попросити мені піти з її хати, адже я їй ніхто, просто нелюбима невістка.
Може, вона саме так би і зробила, але після того, як не стало її сина, вона і сама захворіла і практично злягла, так що їй була потрібна допомога, а крім мене у неї нікого і не було.
Її рідна донька багато років тому поїхала в Італію, і весь цей час з родичами вона не спілкувалася. Тож у свекрухи була одна надія на мене, і я її доглянула до останнього.
Місяць тому не стало і свекрухи. Заповіту вона не залишила, тож єдиною спадкоємицею стала її донька. Леся на похорон матері не приїхала, але з’явилася зараз, і сказала, що нам треба поговорити.
Я всю ніч не спала, обдумувала всі можливі варіанти, куди я піду, якщо вона мене вижене. В цій ситуації мене тішило лише те, що моя донька стала студенткою, і зараз живе в гуртожитку, тобто на певний час вона прилаштована.
В суботу на моє подвір’я зайшла така вишукана панна, що я навіть не відразу впізнала в ній Лесю. Ми обійнялися, я її запросила в хату з дороги.
Поговорили ми гарно, по душам. Леся була засмучена і новиною, що не стало її брата, і новиною, що не стало її мами. Хоча, з мамою у них склалося не все так просто.
Леся на неї образилася через те, що та хотіла її заміж за якогось багатія видати. Леся ослухалася матір і втекла за кордон. Там у неї все дуже добре склалося, і вона ні про що не жалкує.
– Наталко, треба нам до нотаріуса сходити, – нарешті почала незручну розмову Леся.
Я опустила очі, сказала, що я все розумію, але попросила дати мені час, щоб я підшукала собі інше житло.
– Ти про що, Наталю? – посміхнулася Леся. – Ми підемо до нотаріуса, щоб на тебе будинок переписати. Ти заслужила, сусіди мені розповідали, як ти добре маму доглянула, дякую тобі за це.
Я не могла повірити, що так буває. Інколи рідні не можуть помиритися через спадщину, а тут чужа людина просто віддає мені будинок.
Більше того, Леся мені запропонувала, щоб я до неї в Італію їхала.
– Чого тобі тут сидіти, – каже. – Ти собі в Італії сама на більший будинок заробиш. І доньці допоможеш заодно.
Думаю, що мені варто погодитися. Леся виявилася дуже хорошою людиною, тепер у мене є сестра.
