Чи правду говорять, що нам стільки років, на скільки ми себе відчуваємо?
Мені ось вже п’ятий десяток пішов, а здається, що в душі я все та ж 25-річна панянка. В якої великі амбіції, плани на життя. Мрії про кар’єру, сім’ю. Тоді мені дуже хотілось відпочивати на Мальдівах, червоненьку іномарку і шубку із лисички. Ось це були мрії…
А вчора! Уявляєте, лежу і думаю про каструлі! Про сковорідки з антипригарним покриттям! Коли все встигло так різко змінитись? Це вже старість?
Я от раніше чоловіку могла сказати: “Ти би ще каструлі мені подарував!” Це було дивно для мене, незрозуміло. А зараз, я тільки і повторяю йому: “Мені би тарілочок нових. Я такий набір класний бачила. А у мене день народження скоро..”
Чоловік вчора приїхав з відрядження. Я змусила його шпалери на кухні міняти. Ми ще давно почали там ремонт, а все ніяк закінчити не могли.
Сіла і мимоволі подумала: “От він переклеїть ті шпалери, можна і посуд новий в кухню замовити. Вже ж не ставитиму старий! Порадую себе трохи”.
Порадувати, люди! Новий посуд, це те чим радують себе жінки після 45?
Це точно уже старість. Мої мрії про Мальдіви полетіли разом з моїми роками і тепер стали більш приземленими, побутовими.
Та нічого не зробиш. Це, мабуть, закономірність така!
Хочу нових каструль і все!
А коли ви відчули, що старієте?
