Саша сидів на дивані і з посмішкою дивився на гору подарунків. Тут був і подарунок від батьків, який він забрав останнім на пошті, коли повертався додому з роботи. Подарунок від Лізи – його дружини – виділявся яскравою упаковкою і смішним бантом, зав’язувати який вміла тільки вона. Невеликий конверт з волошками, в якому лежала невелика сума – від колег. А товстий пакет з медіаторами всіх форм і забарвлень – від кращого друга Дімки. Саша знав, що всередині пакету напевно лежить маленька коробочка з чимось цінним. Дімка завжди любив посміятися. Навіть коли дарував подарунки.
Зітхнувши, Саша підійшов до вікна і, взявши зі столу пачку, закурив сигарету, після чого обережно пустив дим по склу. У дитинстві кожен з них опановував це мистецтво, але Саші воно далося складніше, ніж усім іншим. Добре, що Дімка погодився повозитися з другом і вже ввечері Сашка, тоді ще рожевощокий, усміхнений хлопчик, продемонстрував вміння всій дворовій компанії. Він сміявся і спостерігав, як дим повільно стікає по склу, все більше і більше стаючи схожим на маленький водоспад з маминих листівок.
Докуривши, Саша зім’яв недопалок в попільничці і повернувся на диван. Повільно він почав розпаковувати подарунки і посміхався, коли добирався до вмісту. Але в якийсь момент завмер, для чогось понюхав повітря і сумно зітхнув, згадавши минуле. Свій дванадцятий день народження.
*****
– Саньок, ти чого невеселий? Буйний ніс до підлоги звісив, – проспівав Дімка, коли Сашка відкрив другові двері і меланхолійно кивнув головою. – З днем народження тебе, друже!
– Дякую, – простягнув руку Сашка, потискуючи руку друга. – Ти чого так рано?
– Ну як же, – захвилювався Дімка. – День народження же. Гайда на вулицю, веселитися будемо!
– Так у мене настрою немає.
– Як так «немає»? – перепитав Діма, і посмішка сповзла з його обличчя, поступившись місцем подиву.
– Ось так, – буркнув Сашка. – Тато вчора злий прийшов. Зарплату знову не дали. Так що сьогодні у мене не збираємося.
– Тю … Знайшов через що киснути, – посміхнувся Дімка, наморщивши веснянкуватий ніс. – виповзай давай зі своєї барлоги. Літо на дворі, а у тебе день народження. Або ти думаєш, що з тобою всі дружать тільки через те, щоб раз на рік торт і бананів поїсти?
– Так як хлопцям в очі дивитися?
– Тримай хвіст пістолетом, – авторитетно заявив Димка.
– Пішли на вулицю. Самі будемо день народження святкувати.
– Гаразд. Зараз одягнуся і спущуся, – кивнув Сашка і закрив двері. Він трохи постояв, чекаючи, коли вщухне тупіт Дімки на сходах, а потім поплентався до своєї кімнати.
Вийшовши на вулицю, Сашка попрямував до майданчика, біля якого галасували приятелі. Він примружився і, прикривши очі від сонця, подивився в бік дітей. Побачивши Дімку, Сашка знову зітхнув і на ватяних ногах повільно пішов до друзів, ретельно підбираючи слова. Ще вчора він тараторячи і збиваючись, обіцяв їм величезний торт, смажену курку і фрукти, а сьогодні буде говорити про те, що ніякого торта не буде. Але, підійшовши ближче, Сашка здригнувся, коли пролунав радісний дитячий крик і до нього з усіх боків кинулися друзі. Через п’ять хвилин Сашкові вуха горіли, а на обличчі сяяла дурна посмішка, але привітання продовжували сипатися на нього, як з рогу достатку. Поки Дімка, скорчивши хитру гримасу, не махнув рукою. Діти розійшлися в сторони і на всіх парах помчали до своїх під’їздів, залишивши Дімку і Сашку наодинці.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Куди це вони? – розгублено запитав Сашка, подивившись на друга. Той знизав плечима і, єхидно посміхнувшись, сплюнув через дірку в зубах. Всі хлопці відкрито заздрили Дімці, що він так круто може плюватися, але на пропозицію позбутися зуба, одразу починали недоладно мукати і міняти тему розмови. Однак Сашка так просто здаватися не збирався. – Твоїх рук справа?
– Звичайно. Це ти у нас пам’ятник занапащеної молодості зображаєш, – пирхнув Дімка, знову вставивши одну з улюблених фраз свого батька. Він не розумів всього сенсу, але сказане здавалося йому неймовірно смішним. – Зараз повернуться. Не бійся.
– Так я і не боюся. Боюся тільки, що мене обзивати будуть, ніби я слова на вітер кидаю, – насупився Сашка. – Обіцяв торт, а тепер п’яти показую.
– Досить нити, Саньок, – скривився Дімка. – Ти, що, думаєш? Ми дурні, чи що? Всі все розуміють. Батькові Валерія вже третій місяць нічого не платять, та й мій тато тільки на таксі щось заробити примудряється. Не ти один такий. І нічого. Ми не ниємо і соплі не пускаємо. Втім, у тебе ж сьогодні день народження. Тоді тобі можна трохи понити.
– Іди ти, – засміявся Сашко. На душі після слів друга трохи потеплішало. Але холодок повернувся, коли з під’їздів знову потягнулися вервечки дітей. Лише хитре обличчя Дімки хоч якось підтримувало.
– Санька, я тут … це … коротше, ось. Тримай, – пробурмотів пухкий ботанік Женька, якого між собою всі звали пупсом, простягаючи Сашкові пошарпану книжку. – З Днем народження.
– Ого. Спасибі, – Сашка округлив очі, коли глянув на обкладинку. Женька стиснув губи і скупо кивнув, але потім розслабився і наважився навіть на посмішку, коли Сашка міцно ляснув хлопчика по спині в знак схвалення. – Атлас-визначник комах. Але це ж твоя улюблена книжка.
– Ну … друзям ж треба щось особливе дарувати. Ось … дарую, коротше, – буркнув Женька і махнув рукою. – У мене тато часто в Києві буває. Попрошу, щоб іншу купив. А цю тобі. Я там ще і замітки на полях зробив, для зручності.
– Дякую, – тільки і міг сказати Сашка, гортаючи дорогоцінну книгу. Дорогоцінною вона була не тільки через назву, а й через безліч кольорових ілюстрацій і фотографій павуків, жуків та іншої «гидоти», як говорили дівчата з їх компанії. Одна з них – світловолоса Аня – вийшла вперед, як найхоробріша і, не ганьблячи звання «дочки капітана», промовила привітання і простягнула Сашкові альбом з марками.
Альбом був напівпорожнім, але Сашка раптом зрозумів, що у нього відчайдушно сверблять очі. Це зрозумів і Дімка, тоді і попросив не зволікати з подарунками, нагадавши, що після привітань всі грають в «вище-ноги-від-землі», а водить іменинник. Сашка слабо посміхнувся у відповідь, немов дякуючи другові, а потім здивовано хмикнув, коли до нього підійшов Михась – міцний хлопчисько з колючим поглядом і голеною головою.
Він поклав важку руку на плече Сашкові, а потім, діставши з кишені пластикову коробочку, вклав її в його руку.
– З днем народження, Сань, – хрипко буркнув він. Ходили чутки, що Мишко вже давно курить і навіть тягає у бабки горілку з підвалу. Але запитати безпосередньо ніхто не наважувався. Напевно тому, що у Мишка була слава хулігана і задираки. Однак зараз він дружелюбно посміхався і щось тихо бурмотів розгубленому Сашкові. Сашка хитнув головою і прислухався. Але вловив тільки кінцівку промови. – Американська. Точно тобі кажу. Баті хтось на ринок приніс, а він додому. Тільки музика там дивна якась.
– Дякую, Михась, – тихо відповів Сашко, роздивляючись коробочку з аудіокасетою. Він відкрив її і здивовано втупився на білу касету, як на якесь диво. Мишко, помітивши його здивування, розсміявся.
– Кажу тобі – американська. Ти у нас розумний, послухай потім. Може сподобається. У мене від цієї музики голова болить.
– А тебе тато не насварить? – обережно запитав Сашка.
– Ні. Нехай спробує, – загрозливо розсміявся Михась. – У нього касет цих купа. Одну і не помітить, а помітить і нехай. З днюхою, малий. Рости великий.
Через п’ять хвилин поруч з Сашком піднялася справжня гірка скарбів. Кожен з хлопців приніс щось дороге і приватне. І без тіні сумнівів віддав тому, хто залишився без подарунків. Валерій подарував йому свій складаний ножик – предмет заздрості кожного хлопчиська з їхнього двору. Вітя-Козлик – томик Жуля Верна і книжку «Республіка ШКІД». Віталік з далекого будинку – пошарпаний комікс і кілька монет зі своєї колекції. Соплива Юлька, як зазвичай шморгнувши носом, подарувала Сашкові ручку з трьома кольорами, а її сестра Катя, жваве і зухвале дівчисько, – пістолет і коробку пістон. Осторонь стояв тільки Дімка, на чиєму обличчі сяяла хитра посмішка. Коли привітання закінчилися, Дімка вийшов вперед і, сплюнувши, дістав з кишені окраєць чорного хліба і невеликий пакетик, побачивши якого у кожної дитини рот наповнився слиною.
– Який день народження без торта, – посміхнувся він, сідаючи навпочіпки і, поклавши хліб на коліна, надірвав пакетик, після чого посипав вмістом ароматний м’якуш. – Наш торт буде найсмачнішим. Вранці поцупив, коли мама з магазину прийшла.
– О, ну даєш, – загомоніли хлопці, широко посміхаючись і шумно ковтаючи слину. – А хліб-то свіжий?
– Найсвіжіший, – запевнив їх Дімка, після чого, посоливши м’якуш, простягнув кусень хліба здивованому Сашкові. – Іменинник кусає першим.
– Так як так, – ледь чутно промимрив Сашка, ледве стримуючись, щоб не заплакати.
– Давай давай. Решта теж хочуть, – крикнув Михась, жадібно пожираючи очима хліб. Сашка посміхнувся другові і, зітхнувши, відкусив від хліба великий шматок. Приправа і кристалики солі одразу захрустіли у нього на зубах, а шлунок жалібно щось буркнув. Але Сашкові було все одно. Він насолоджувався смаком свіжого хліба і легкою кислинкою від приправи.
– В чергу, в чергу, – пробурчав Дімка, коли його обступили інші. – По чуть-чуть кусайте.
Іншим залиште. Та не ломіться. Увечері ще поїмо.
– А що ввечері? – запитав Сашка. Дімка багатозначно хмикнув і показав рукою в бік бордюру, поруч з яким сиротливо стояв звичайний пакет.
– Картоплю пекти будемо. А Пупс сказав, що «Юпі» з дому притягне.
– Картоплю? – перепитав Валерій. – О круто. Тоді я з дому теж чогось візьму.
– І я. І я. Теж принесу, – загомоніли інші хлопці, поглядаючи на пакет з картоплею.
– Ну, вирішено. І сіль не забудьте. Гаразд. Ховайтеся, давайте, – закричав Дімка, коли побачив, що очі Сашка занадто вже небезпечно поблискують. – Саньок водить.
– Рахую до десяти! – розсміявся Сашка і вся дітвора одразу кинулася в різні боки.
*****
– Ти чого тут в темряві сидиш? – Саша здригнувся, коли в кімнаті пролунав голос Дімки і спалахнуло світло. Повернувшись, він посміхнувся другові і мовчки показав пальцем на попільничку, повну недопалків. – А, зрозуміло. Смуток знову з’їдає?
– Трохи. Згадав, коли ми картоплю ввечері пекли на мій день народження, – відповів Саша. Дімка закивав, підібгавши тонкі губи.
– Пам’ятаю, пам’ятаю. Михась ще Пупса з багаття витягав, куди той упав, – розсміявся він.
– Скільки ми картоплі тоді з’їли? – запитав Сашко.
– А я пам’ятаю? – хмикнув Дімка. – Кілограм п’ять, не менше. Навіть на наступний день залишилося.
О, мало не забув. Торт, блін, твій.
– Я не хочу солодкого. У ресторані об’ївся. Та й Ліза зараз з магазину прийде, ось разом і поп’ємо чай, – відмахнувся Сашко, а потім завмер, коли побачив в руці Дімки окраєць чорного хліба. На м’якушці біліла сіль, а в повітрі витав той самий смачний запах.
– З днем народження, друже, – посміхнувся Дімка, простягаючи окраєць Саші. Той скривився, швидко витер в кутку очей сльозинку і з апетитом вп’явся в хліб. Дімка, побачивши це, перебільшено голосно загомонів і замахав руками. – Гей, гей. Мені-то залиш. Одноосібник, блін.
– Залишу, не хвилюйся, – пробубонів з набитим ротом Сашка і, витягнувши шию, подивився в коридор. – О, Ліза прийшла.
– Хлопчики! Ну ви чого?! – обурилася Ліза, роззуваючись в коридорі. – Потерпіть, зараз чай будемо пити з тортом.
– Так ми так. Перекусили трохи, – хитро посміхнувся Дімка. – Чайник вже закипів, до речі.
– Дуже добре. Я швиденько, – проспівала Ліза, тікаючи на кухню. Дімка похитав головою і повернувся до друга.
– Мало не попалися. Ну, з днем народження, друже. Почекай, ти що, все зжер?!
– Ага! – радісно кивнув Саша, змусивши друга розсміятися.
– Гаразд. Будемо вважати, що це мій подарунок, – хмикнув Дімка. – За це віддаси мені свій шматок торта.
– Діма!
– Та жартую я. Жартую. Пішли чай пити. Іменинник.
– Знаєш, Діма. А той торт був найсмачнішим в моєму житті, – тихо буркнув Сашка, поклавши руку на плече Дімці. Той посміхнувся у відповідь і кивнув.
– Знаю, Санька. Знаю.
Який день народження у вашому дитинстві запам’ятався вам найбільше?
Чому ніколи не варто повертатися до того, хто заподіяв вам біль
Пишні оладки за рецептом моєї мами. Завжди пухкі та ніжні!
Наскільки ви конфліктні і емоційні згідно зі знаком Зодіаку
Ось він, кровопивця за знаком Зодіаку — дуже небезпечні чоловіки!
Любов долає все! 15 фото, що вас здивують та змусять повірити у силу любові!
Пів мільйона переглядів: 5-річний Миколка розчулив віршем Ліни Костенко
Мій майбутній чоловік не попереджає, що його друзі залишаться у нас! А це трапляється часто
Почали ми готуватися до весілля. Поїхали знайомитися з рідними Іванки, які здавалися забезпеченими людьми
15 кумедних випадків, коли вихованці перетворювали життя своїх господарів в комедію одним рухом хвоста
Цей крем виштовхує зморшки зсередини! А головне – абсолютно натуральний і корисний склад!
25 дивовижних речей в новому форматі ХХІ століття
17 будинків, які роблять життя яскравішим
Дізнайтеся, який магічний дар ви отримали в день свого народження
“Таємниця за сімома печатками”, або що не варто робити при дитині
15 настільки захопливих фільмів, що під них навіть їсти не хочеться
Легкі фільми, які піднімають настрій
Фотографії, які можна використовувати для масажу мозку
Як навести красу у дворі приватного будинку
Рецепт пісного печива, яке обожнюють мої діти!
