Коли я вирішила віддати сину та його молодій дружині наші старі меблі, у них була ще зовсім пуста квартира. Ні ліжка, ні кухні: кілька мисок і надувний матрац. Ми з чоловіком якраз збирались робити ремонт, то і дітям була б допомога. Та тут невістка показала себе. Каже, ми просто хочемо здихатись старого мотлоху, а вони собі його брати не будуть.
Але який же це мотлох?! Меблі ми купляли в нульових, тоді це було ой як дорого. Але гроші в нас були, тому обирали ми на совість: гарне і якісне. Я дуже обережно ставлюсь до речей, тому все було в дуже хорошому стані. Кухня взагалі прослужить ще багато років. Ми б і самі користувались, але хотілось вже освіжити обстановку у квартирі, якраз грошей назбирали.
Можна було б все на продаж виставити, та для мене це вже було складно. В інтернет виставляти фото я не дуже вміла, та ще й читала про шахраїв, які так гроші з людей виманюють. Все ж, дітям віддати і простіше, і корисніше.
— Та ви його викидати не хочете, то нам і віддаєте це сміття, – сказала невістка Аліна на мою пропозицію забрати наші меблі.
– Це не сміття, а хороші речі! Все ж краще, ніж на матраці спати і їсти з пластикового посуду, бо мити ніде, – відповіла я їй трохи ображено.
Зі сторони невістки звучало це дуже некрасиво. Щоб вони змогли квартиру купити, я продала свою земельну ділянку, перебрала всі заощадження та ще й у сестри в борг взяла на ремонт. Вони, звісно, доклали і свою частину. Але хотіли двушку, щоб не купляти ще одну, коли діти підуть, тому довелось підтягти паски і заощаджувати деякий час. І це ще я сміття віддаю?!
У їхню сім’ю ми з чоловіком ніколи не лізли. Тим більше, у фінансові питання. Без нашої допомоги діти змогли побілити стіни та покласти підлогу. На решту грошей не вистачало. Грошей син у нас більше не брав, тому жили вони серед голих стін. Але ж чекати, доки фінанси з’являться одразу на євроремонт, можна до самої старості. А тут ми пропонуємо реальний, а головне – безкоштовний варіант.
— Кухню буде трохи складно перевезти, але хіба це зараз проблема? – казала я сину. – Це ж так зручно! Тут тобі і плита, і навіть посудомийка. І у вашу кімнату можна щось перевезти: ліжко, диван, декілька крісел.
Син від такої новини був у захваті, бо спати практично на підлозі – таке собі задоволення.
А от Аліна дивилась на мене так, наче я її чимось образила:
– А де ви бачили, щоб дітям віддавали старе, а собі нове купували, – говорила вона, майже плачучи. – Моя мама б навпаки зробила, віддали б гроші нам на нові речі, бо ми ще молоді, нам ще жити.
Як в неї взагалі язик повернувся таке сказати? Я ж для них все! Як її мати така хороша, а я погана, то нехай вона тими ремонтами і займається. Всього я не виказала, та все ж поставила дітей перед фактом:
– Я вам допомогти хотіла, а ви зі мною отак. Як ти, Аліно, така розумна, то купуй усе сама, за свої гроші. Але їх для початку треба заробити. Це все, що я можу тобі сказати.
І досі не розумію, чому невістка вирішила, що жити хочуть тільки молоді. Невже я вже така стара, що мені не треба нічого нового?
Як ви думаєте, чи правильно я зробила і як далі спілкуватись із невісткою?
