Чоловік тримав у руках невеликий пакунок. Довго обирав для старенької матусі подарунок. Але зараз не знав, що робити далі.
Двері йому відчинила старша сестра Христина:
– Мами нема вдома. Я поспішаю на роботу. Ти щось хотів?
– А де вона?
– Поїхала геть. Давно, декілька років тому. Зараз в Італії працює.
– А чому ти мені не сказала?
– Сам винен. Довго нічого не писав та не телефонував, а тут прийшов, як ні в чому не бувало. Все, я запізнююся через тебе.
Василь посидів на подвір’ї декілька хвилин, поставив пакунок на лавочку й пішов геть. Тепер тут живе його старша сестра Христя з чоловіком та дітками. Господарюють, доглядають за будинком та худобою, город до ладу привели. Рідна матуся поїхала закордон, а йому навіть нічого не сказала. Стало так сумно, що чоловік ладен був заплакати.
Він переїхав до міста 10 років тому. Там знайшов хорошу роботу й жінку. А мама з сестрою залишилися жити у селі, адже звикли до такого життя. Христина, здається, тоді ще була незаміжня. Старенька одразу сказала, що цю хату переписує на сестру, а житло бабусі перейде у спадок Василеві та його родині. То була старенька хатина на околиці села, дах вже сипався, паркан кривий, але й сама ділянка дуже велика. Можна вигідно продати за декілька тисяч доларів.
Однак, це були просто порожні слова. Христя вийшла заміж та її чоловік Петро переїхав до хати. Ось тоді вони почали керувати не тільки господарством, але й хатою, яка належала Василеві.
У чоловіка тоді справи були кепські. Жінка постійно сварилася з ним, мовляв, приїхав до міста з порожніми руками і що він сільський хлопець, а вона пані. Тому через 2 роки розлучилися. Вася зібрав всі свої речі та повернувся до села. Правда, на порозі його зустріла сестра:
– Чого сюди прийшов? Ось, читай документи. Я власниця цих будинків, підпис нотаріуса стоїть!
Мати нічого не казала, ховала очі від сорому. Тоді сусід Василя збирався на заробітки до Угорщини та запропонував чоловікові поїхати з ним. А що Василь ще мав робити? Даху над головою нема, з роботи звільнили, грошей обмаль.
Тоді познайомився з Орисею, з сусіднього села, також їхала на заробітки. Так випадкове знайомство переросло у щире кохання. Разом важко працювали, тільки декілька місяців тому повернулися на батьківщину. Купили квартиру у центрі та мають донечку Мирославу.
З родичами жінки Вася чудово спілкувався, вони прийняли його, як рідного сина. Запрошували у гості, допомагали з онучкою. А ось про Христину та рідну маму нічого не чути. Чоловік сумував за родиною, однак ще довго на них ображався за такий підлий вчинок.
А через декілька днів у мами мало бути день народження, 65 років. Вася купив їй на іменини золоті сережки, про які старенька мріяла все життя. Все-таки декілька років не спілкувалися. Однак, на жаль, не вийшло зустрітися та помиритися. Матуся вже 5 років поспіль працює та живе в Італії, адже треба сестрі з чоловіком допомагати. Вони часто скаржилися, що грошей мало та зарплата низька. Здається, що Христя з мамою навіть не знали про Миросю. Або просто не хотіли цікавитися, як там справи у Василя, немов він чужа людина.
Додому чоловік повернувся засмученим. Орися його всіляко розраджувала:
– Ну нічого, можливо, що твоя мама скоро повернеться додому та ми поїдемо до села у гості? Не засмучуйся. Дивися, зате ми все своїми зусиллями купили, а тепер ще донечка є. Все налагодиться, ось побачиш.
Але Вася не вірив у такі слова дружини. Образливо стало, що рідні мати з сестрою ось так відмовилися від нього.
Хто винен у цій ситуації? Що б ви порадили Василеві? Варто помиритися ще раз з рідними?
