Мене звати Ліза і я важу майже 100 кілограмів.
Чи турбує мене це? Абсолютно ні. Я впевнено і комфортно почуваю себе навіть у такому великому тілі.
І так було завжди. З дитинства я була повненька, але ніколи себе не почувала зажато.
Адже 50, 60 чи 95 кілограмів це що? Це просто цифри, нав’язані нам суспільством.
Я дуже хочу підтримати дівчат і жінок, які комплексують стосовно своєї фігури.
Якщо ви відчуваєте явний дискомфорт і задля гармонії вам потрібно скинути ще 10-15 кілограмів, то, звісно, зробіть це!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Усі ми прагнемо до ідеалу. І я теж займаюсь спортом, але не задля схуднення, а задля підтримання себе в тонусі. От і все.
Якщо зайва вага впливає на ваше здоров’я і вам дійсно важко, то це дзвіночок, щоб зайнятись собою.
Але якщо у вас з’явився целюліт, чи ви від’їли бочки, то це зовсім не страшно. Від цього ви не стаєте якось не такою. Ви все та ж Мар’яна, Олена, Катерина, Сніжана.
Так, суспільство впливає на нас. А ще й тепер в епоху соцмереж. Мені теж бувають прилітають коментарі аля “Сходи в спортзал”, “Ти жирна”, “Ти себе в дзеркало бачила”.
Та я не звертаю на них уваги, а ділюся новими фотографіями.
Чому я маю в чомусь обмежувати себе, щоб про мене хтось краще думав? По великій мірі, йому на мене байдуже. Залишив гидкий коментар і пішов далі.
А я маю сидіти й заганяти себе у куток? Ні. І ви не повинні.
Полюбіть себе, а таких коментаторів шліть якомога далі. Живіть для себе. Насолоджуйтесь..
І пам’ятайте, ваше тіло прекрасне, всупереч тому скільки у ньому кілограмів!
А ви заганяєте себе у куток через зайву вагу?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
