Під пахучою липою сиділа пара літніх людей.
– Як же добре, отак сидіти тут, – спокійно мовила жінка й ніжно глянула на Лук’яна.
– Ох, Яніно, мені ще мама казала, що найспокійніше душі там, де ти народився. Так воно і є, – ласкаво сказав чоловік.
Зелений колір очей Яніни чудово підкреслювався променями сонця. Вона збентежено поправила зачіску та повернулася до сонця.
– Ти просто чарівна, – тихо сказав Лук’ян. – Виходь за мене…
Жінка почала плакати. Від щастя й печалі водночас.
– Вже не той вік, аби весілля гуляти. Просто переїзди до мене та й добре буде, – відповіла жінка.
– Правда?
– А чому б і ні! Зволікати не будемо, вік вже не той…
Знайомі вони були ще зі школи. Яніною захоплювалися всі хлопці: струнка дівчина з довгою косою та сіро-зеленими очима. Цей пронизливий погляд навіть дихати не давав. Саме тому Лук’ян навіть заговорити з нею боявся.
Вона завжди сміялася з нього та називала дивним. Попри це, він сильно їй подобався. Ще б пак! Капітан футбольної команди, найпопулярніший хлопець у школі, який подобався всім дівчатам. А він шаленів лиш від Яніни.
Одна з дискотек остаточно звела їх. З того часу, їх називали найкрасивішою парою школи. Та й дійсно, майже увесь вільний час вони разом проводили.
На літніх канікулах до Лук’яна приїхав двоюрідний брат Сергій. Це був ще той ловелас. Він чудово знав як зачарувати дівчину. Його жарти вмить викликали посмішку на обличчі Яніни, а Лук’ян у цей момент просто шаленів.
Одного разу, стояли вони під улюбленою липою і Яніна як завжди сміялася з жартів Сергія. Лук’ян аж почервонів від злості. Дівчина повернулася до нього та сказала:
– Коханий, ти чого?
– Та нічого, але я піду. Вам тут без мене навіть краще буде, – парубок розвернувся та пішов.
– Та чого ти?! Лук’яне! – кричала дівчина.
Хлопець не озирався.
– Тоді і я, мабуть, піду, – зніяковіло сказав Сергій.
А Яніна так і залишилася самотньо стояти під липою.
Помиритися вирішила у клубі на дискотеці. Вдягнула найкраще вбрання та пішла до клубу, але там її чекав неприємний сюрприз. Людей було багацько, але у центрі танцмайданчика вона побачила Лук’яна, який ніжно обіймав її подружку Надійку. Сльози самі собою почали падати на підлогу. Як вона виходила з клубу вже навіть не пам’ятає.
Через декілька місяців, у селі гриміло весілля Лук’яна та Надійки. Зібралися там усі, крім Яніни. В той вечір вона гірко плакала у матері на плечі.
– Не плач, доню. Життя іноді дуже складне. Але час допоможе. Забудеться все, як поганий сон. От побачиш, – казала матір, а у самої аж серце розривалося.
– Нічого не забудеться мамо. Таке не забувається…
Після школи, Яніна поїхала у місто та вступила до технікуму. На третьому курсі вона познайомилася з молодим викладачем з охорони праці та почала з ним зустрічатися. Згодом, пара вирішила побратися.
Жили вони мирно й гарно. Яніна народила йому двійко дітей, але згодом дізналася про його коханку. Вона прямо запитала чоловіка про зраду й той навіть заперечувати не став. Розлучитися вдалося лише через пів року, але вирішили все мирно й чесно поділили майно. Чоловік вчасно платив аліменти та допомагав з дітьми.
Після другої зради Яніна зареклася, що стосунки – це не для неї. Всі залицяння відрубувала одразу. Там вже й батьки покинули цей світ, діти виросли… Яніна вирішила переїхати у село, а міську квартиру залишити дітям.
Через пів року, у селі вона зустріла його. Він цього не очікував й навіть зупинився.
– Яніно, це ти? А я ніяк впізнати не міг… Надовго тут? – запитав Лук’ян.
– Назавжди…
Того ж вечора Лук’ян прийшов до неї у гості. Вони просто сиділи та розмовляли, як колись у шкільні роки. Тоді Яніна й зрозуміла, що всі образи залишилися у далекому минулому. Та й у її коханого життя не кращим чином склалося. Надійка сильно захворіла й померла через декілька років після весілля. Потім, у місті він одружився з якоюсь панянкою, але та лише про свою красу думала й була геть поганою господинею. Потім взагалі пішла до свого нового начальника. Після розлучення він жив ще однією жінкою, але та надто грубою була, не витримав він її. Після того вирішив повернутися у село та доживати свій вік.
А тут на шляху додому зустрів своє перше кохання, яке так і не зміг забути… А все могло скластися геть по-іншому, якби не та дитяча дурість.
На вашу думку Лук’ян зробив мудрий вчинок?
