Ви почнете вірити в чудеса та переконаєтеся, що доля є і Бог теж. Вони все бачать і обов’язково допоможуть в скрутну хвилину, коли нам дійсно знадобиться допомога.

Кожна людина має своє щастя – хтось щасливий, що нарешті виплатив кредит, другий, що отримав подарунок дитячої мрії. Але кожен з нас радіє, коли бачить посмішки на обличчі близьких. Після прочитання цієї статті ви знову почнете вірити в чудеса та переконаєтеся, що доля є і Бог теж. Вони все бачать і обов’язково допоможуть в скрутну хвилину, коли нам дійсно знадобиться допомога.

У мене є шістнадцятирічний син, і як у всіх підлітків в його кімнаті жахливий бардак. Зовсім недавно я вирішила поприбирати у нього на столі і звернула увагу на монітор – там була відкрита папка з назвою “Волонтерська організація допомоги інвалідам”. В одну мить перед моїми очима промайнули всі ті 12 років, що він живе з нами. Ми взяли його з дитбудинку в чотирирічному віці і я як зараз пам’ятаю це полохливе створіння, яке ховає від усіх цукерки, гроші, подарунки. Років зо два ми приводили його до тями, поки він не зрозумів, що нічого ніхто у нього відбирати не буде. І ось зараз я сповнилася гордості за свою дитину – ми виховали справжню людину, гідного члена суспільства.

*****

Ми з батьками жили в невеликому північному містечку – в ньому жило не більше восьми тисяч осіб. Одного разу, коли я була ще маленькою, сусідська бабуся вирішувала пригостити мене льодяником. Він мені сподобався своїм незвичайним смаком і яскравою обгорткою. Минуло двадцять років, я поїхала звідти, була в Фінляндії і купила там собі солодощів. Що б ви думали? Вони були загорнуті саме в такий фантик, як в дитинстві! Відтоді я відчуваю якісь незвичайні відчуття – ніби на мить придумали машину часу і я змогла знову побувати в дитинстві …

*****

У важкі і далекі дев’яності моя мати пішла на роботу в магазинчик. Мені було не більше п’яти-шести років. Я разом з нею ходила і тихесенько сиділа в куточку і намагалася не висовуватися, щоб начальство не побачило, допомагала при нагоді. І ось одного разу вийшло, що в молочному відділі черга. Мама побігла туди, а до кондитерки бабуся підійшла. Я виглянула з-під прилавку, продала їй, що потрібно – твікс і пакетик. Тільки вона твікс не взяла, а мені назад простягнула і каже: бери, малеча, це тобі за працю. Я тоді ледь не застрибала від щастя! Нічого собі! Ще схожий випадок був з автоматом іграшок: я стояла поряд і спостерігала, як чоловік витягнув з нього якогось ведмедя. Він відразу ж подарував його мені. Я все запам’ятала. Спасибі вам за доброту! Ви мене ощасливили!

*****

Вечір. Напівпорожній вагон. Я разом з десятьма пасажирами їдемо після роботи додому. І тут в електричку входить чоловік з каструлею. Оглядає нас поглядом і вимовляє: “Так не годиться!”. Відкриває кришку каструлі і по всьому вагону розноситься запах пельменів. Після чого він дістав одноразові тарілки і поклав кожному з нас по порції. Спершу ми боялися їх їсти, але чоловік відповів, що віз їх продавати, а приготували їх вони з дружиною особисто. Таких пельменів смачних я більше ніколи не пробував!

*****

Я з дружиною працював в одному банку. Один раз нам (всім співробітникам) запропонували пройти опитування, але не всі відреагували на нього серйозно. У ньому були питання про дитинство, останнє з яких звучало так: “Якою була ваша мрія в дитинстві?” я написав, що дуже сильно хотів роздобути надувний човен. А дружину навіть не запитав про її мрії. Відповіли і забув. 

Відзначати річницю одруження ми поїхали на Кіпр. Під час відпустки мені прийшло повідомлення від начальства: “Як проходить відпочинок, і так далі. А собаку якої породи хоче твоя дружина? ” Я відразу відчув щось не те і вирішив зателефонувати в офіс колегам. Вони відповіли, що намічається корпоратив, на якому кожному вручатимуть його мрію. І моя дружина повинна буде отримати … Собаку!!!

*****

Один раз ми з моїм братиком вирішили відправитися в гори. Справа була в зимову пору року. Перші дні ми дуже страждали від нестачі кисню – гірське повітря як-не-як і тому весь час спали. Відпочивши як слід, ми прокинулися вранці і подумали, що не можна витрачати дорогоцінний час даремно. Вирішили відправитися в гори. Раптом небо потемніло і вибухнула снігова буря. Нам було складно спускатися і ми не знали, куди йти. Раптово з’явилася собачка – немов з-під землі. Подивилась вона на нас так суворо, покрутилася на місці, почала вити, типу, що стоїте – ідіоти! Ми пішли за нею і вона вивела нас до готелю. Виявляється, такі як ми тут не рідкість і вона постійно виводить заблукалих до шале.

*****

У дитинстві я і сестра відвідували дитячий садок. Для кожного ранку нам купували один костюм, який ми одягали по черзі. Або шили. Цього року нас нарядили в костюм Ніч: знизу чорний оксамит, а зверху чорна марля, на яку пришиті зірки з фольги. Голову прикрашала корона у формі місяця. Марля довго не піддавалася фарбуванню і ми з сестрою вже почали переживати – чи буде вона готова до свята. Нам допомагали пришивати зірочки всі рідні і навіть друзі. Їм було весело і в процесі вони розважалися. Нас запевнили, що до ранку все буде готово і ми заспокоїлися. 

Вранці мама нас розбудила і я побачила в світлі лампи нашу сукню – вона була вся в зірках, які переливалися, немов діаманти. А під стільчиком мирно дрімав мій дядько. Хтось навіть вкрив його покривальцем. Коли всі прокинулися, то довго згадували вечір і всі приготування. Напевно, це був кращий святковий ранок за все життя.

*****

Нещодавно у мого дідуся був сімдесят п’ятий день народження. Все життя він провів так, щоб було що згадати: кар’єра військового, катання на байках. Він – дійсно велика людина і тільки завдяки йому вся наша сім’я вижила у важкі роки. Виховавши чотирьох дітей, він кожному дав гарну освіту. Напередодні значущої дати дідусь зателефонував мені і попросив організувати йому дитяче святкування. Мовляв, набридли всі ці традиції і він хоче повернутися в дитинство: поїсти їжу з Макдональдса, пограти в приставку, відвідати зоопарк і насолодитися шоу з мильними бульбашками. А іншим я повинен буду сказати, що поведу дідуся в стриптиз-клуб, щоб не засоромили.

Я виконав всі його прохання і під кінець дня він розплакався – адже в його дитинстві таким дітей не балували. У його сучасників і іграшок не було, так як були важкі повоєнні роки і тотальний дефіцит всього. Тоді я побачив справжнє, щире і непідробне щастя. 

Яка з цих історій здалася вам найбільш теплою та зворушливою?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector