Коли я одружився з Іриною, нам було всього по двадцять років. Сам я жив у селі, яке знаходилося майже в горах, а ось дім Ірини знаходився за 20 хвилин від обласного центру. Після весілля вона наполягала, що ми будемо жити у неї вдома, хоча умови там були такі ж самі, як і в мене.
Жили ми разом з її батьками та молодшою сестрою. Згодом, Ірина завагітніла і ми зрозуміли, що в тій хатині нам усім буде тісно. Я почав добудовувати будинок та вкладав у нього всі свої гроші. Працювати доводилося дуже важко, тому що майже ніхто в цьому не допомагав.
Потім, в нас народилася ще одна донька. Так ми прожили цілих 20 років, а потім дружина сповістила мене про те, що хоче розлучитись. Звичайно, це було більше бажання її батьків, але Ірина не сильно пручалась їх словам. Теща завжди під’юджувала дружину проти мене, тому що завжди вважала мене не гідним її доньки.
Таке рішення дружини просто мене шокувало. Я не знав куди мені податись та що взагалі робити далі. Я ніколи не відкладав гроші на себе, тому що витрачав їх на будівництво та нашу велику родину. Доньки вже виросли та навчаються в університеті. Я і їм допомагаю. Додому до матері я повертатися не хочу, тому що в неї дуже слабке серце і якщо я розповім про розлучення вона може просто не витримати.
Я до останнього не вірив у те, що це все зі мною відбувається. А потім, прийшов лист із суду. Через місяць нас розлучили і теща сказала мені збирати всі речі і йти якомога далі. Вона певно забула, що той будинок був збудований на мої кошти. Друзі казали, аби я судився з дружиною та вимагав хоча б половину, але я не буду цього робити. Ні, не через Ірину чи тещу, а через моїх дітей. Врешті-решт, той будинок дістанеться їм.
Від Ірини я йшов з малесенькою валізкою та й гадки не мав куди мені йти. А потім, все змінилося. Я поїхав на весілля до родичів і там познайомився з Мариною. Вона на 7 років старша від мене. Ми розговорилися і весь вечір провели разом. Потім, ми почали спілкуватися і я розповів Марині про свою ситуацію. Вона запропонувала мені переїхати до неї.
Разом ми живемо вже 3 роки. Я не можу сказати, що кохаю її, але нам вдвох спокійно. Вона вже 10 років вдова, а діти геть виросли, за будинком немає кому доглядати, а мені не важко. З дружиною та тещею я зараз не спілкуюся.
Ви б судилися з дружиною за будинок?
