У Дарини життя склалося непросто. Хто знав її хоч трохи, може підтвердити це. Жінка сильно покохала свого майбутнього чоловіка, відіграли весілля і провели незабутній медовий місяць. Життя нагадувало казку. Та через рік сталося горе. Чоловік помер. З того дня Дарина була сама не своя. Від втрати їй було дуже боляче, світ поділився на до і після. В раз мінилися її погляди й цінності.
Дарина замкнулася в собі й з головою поринула в роботу. Вона йшла рано вранці та поверталася втомлена ввечері. Усе її спілкування з іншими зводилося лише до робочих розмов, подруг вона не мала. Лише на свят їздила до родини, щоб остаточно не втрачати з ними зв’язок. І час таки зробив своє. Жінці ставало краще, вона звикала до нового життя.
Та була одна людина, яка приносила їй радість і щастя. Рідна племінниця, донечка її сестри. Вони ростили її разом і Дарина ставилась до дівчинки практично, як до рідної дочки. Дуже її любила, але своїх дітей у неї не було. От і коли племінниця підростала, то жінка почала відкладати гроші їй на університет. Часто і після навчання вона допомагала рідній з грошима.
Минули роки, старість швидко наступила. Дарина встигла зробити ремонти у своєму будинку, провести газ і воду, новий гарний паркан. На себе вона тратила небагато, але переймалася за своє подальше життя.
Якось вона покликала до себе племінницю:
– Іринко, ти з мамою мої найрідніші, найближчі люди. Ти мені як рідна донечка, якої в мене не було. Бачиш як склалося моє життя, не буду нарікати, але вже як доля склалася. Ще трохи і я піду на пенсію. Тебе ростила і люблю всім серце. Будинок довела до ладу. Хочу тобі його подарувати, але щоб ти мене доглянула. Ти моя єдина надія і сподіваюся ти погодишся.
Так і сталося. Дівчина дуже зраділа, коли почула цю пропозицію. Через пів року вона познайомилась з хлопцем. А на їхнє весілля Дарина подарувала їм документи на будинок. Самі ж молодята пішли жити до дівчини.
Спочатку племінниця часто навідувала жінку. Але з часом приходила все рідше, ніби то справ багато.
Як минуло ще трохи часу Дарина дізналася, що племінниця поїхала з чоловіком закордон. Там його родичі допомогли влаштуватися на хорошу роботу і вони залишаться там, бо скоро куплятимуть своє житло.
Виявилось сестра давно знала про плани дочки, але спеціально не розповідала Дарині. Жінка усвідомила, що на старості років буде зовсім одна і ще й без будинку і грошей. На одну пенсію не солодко буде жити.
І після цього Дарина сильно засмутилась. Її рідні підвели її, а вона покладала щирі надії на них. Тепер і чужій людині нічим заплатити за її догляд. Дарина стала нікому не потрібною і винила себе в цьому. Вона не хотіла вірити, що залишилась самотньою.
Що порадите Дарині? Чи дійсно вина лише в ній?
