Говорять, що мати – це найрідніша людина на світі. Однак у мене з нею були зовсім інші стосунки.
Відколи я себе пам’ятаю, від матері мені доводилося чути лише критику та докори. Вона ніколи мене не підтримувала і не вірила в мої сили. Будь-яке моє нове хобі чи заняття викликало у неї сміх. Вона вкотре повторювала, що я бездарна й у мене нічого не вийде.
Не знаю, якою я б виросла, якби не мій батько. Він завжди віри в мене і підтримував у будь-якій ситуації. Для нього я була найкращою та найталановитішою дівчинкою. Лише завдяки його вірі, я не опускала руки й навчилася йти до своєї мети.
Після закінчення університету мене запросили на роботу в столицю. Я одразу поділилася цією радісною новиною з матір’ю, але нічого нового від неї не почула. Вона сказала, що мені не варто туди їхати, бо в мене нічого не вийде. Натомість мене там обдурять і використають, а, можливо, й повією змусять працювати.
Звичайно, що тато навіть зараз став на мій бік. Він сказав, що це чудова можливість, якою гріх не скористатися. Тож я купила квиток і поїхала підкорювати столицю.
З того часу пройшло десять років. У мене успішний бізнес, власна квартира і машина. В особистому житті теж все чудово: є коханий чоловік та двоє дітей.
Лише зараз я розумію, чому моя матір так поводилася. Насправді вона просто хотіла, щоб я завжди була поруч з нею, слухала її поради й виконувала її накази. Її егоїзм змушував руйнувати мої мрії. Однак завдяки батькові я змогла вирватися з цієї клітки й змінити своє життя на краще!
А на вашу думку, чи справді жінка поводилася егоїстично? Можливо, вона просто хвилювалася за свою доньку? Пишіть своїми думки в коментарях.
