Все, чим займаюся останнім часом – намагаюся відмовити власну доньку від весілля. П’ять років її суджений тягнув із пропозицією руки та серця. А як тільки почув, що моя доня квартиру у спадок отримала, то одразу женихатися захотів.
Як не крути, а тут і дурневі ясно, що то все через велику любов.
Олена зі Славком уже давно живуть разом. Окремо від мене.Орендують власне житло. Зять мій майбутній місцевим ніколи не був. Приїхав з іншої області на навчання, але так тут і залишився. Ніякої власності тут не має.
Сама я живу у трикімнатній квартирі. Чому дітей до себе не візьму? А про це із самого початку навіть не йшлося. Вони люди дорослі та самостійні – от і життя власне хай самі влаштовують.
Взагалі я завжди була проти цивільного шлюбу чи вільних стосунків. Що ж це таке? Якщо щось трапиться, то потім іди й шукай винного. Поганий хлопець у такому випадку одразу втече, бо ж ніяких обов’язків для них навіть не існує. А коли розписалися і є офіційний документ, то й сім’я існує. Тоді вже й з’їхатися можна.
Ні, я чудово усвідомлюю, що просто так люди по п’ять років не ходять. Та й знаю, як це, коли ділиш спільне житло з чоловіком. Не сиділи ж і не дивилися одне на одного. Втім, ніяк не розуміла, що заважало їм розписатися.
Було б ясно, якби вони гроші на щось збирали. На те ж саме весілля, наприклад. Або на власну квартиру. На відпочинок.. Та бодай на щось. Але нічого подібного я ніколи від доньки не чула. Жили та й жили собі.
Якось мимохіть запитала, коли ж розпишуться. А донька тільки відмовчувалася та все головою несхвально кивала. Мовляв, не лізь, ненько, не у свої справи. Самі розберемося. Але, чому ж це не моя справа, я збагнути не могла. Я дитину народила та виростила, тож і про майбутнє її турбуюся.
– Як це так? П’ять років без офіційного шлюбу жити може, а підпис на документі поставити – ні. Що не так? Якщо щось не влаштовує, то розходьтеся.
– Мамо, не лізь. Нам і без розпису добре живеться.
Не приймала донька і моїх попереджень про те, що відносини без обов’язків добром не закінчаться. А я по сто разів повторювати не збиралася. Вчаться, як кажуть люди, на власному досвіді.
Тим часом я собі своє життя жила. Довгий проміжок часу доглядала за тіткою по лінії батька. Майже постійно з нею була. Ну і та на знак вдячності захотіла свою квартиру на мене переписати. Я відмовилася. Мені ж для чого? Свою маю. Тому попросила записати житло на мою доньку. У неї сім’я, як-не-як, їй потрібніше. Жінка погодилась.
Місяців зо три тому тітка віддала Богові душу. Отож, квартира законним шляхом перейшла до моєї доньки. А їй про такий спадок я розповіла минулого тижня. Сказала, що нарешті власне житло матиме. Квартира невеличка, зате затишна. Єдине, що капітальний ремонт потрібно було зробити. Але то таке. Головне, що його є де робити.
Доня захотіла глянути, тож на тижні ми домовилися зустрітися. У зазначений день біля під’їзду зустріла дочку, а з нею і Славко. Для чого? Сама не розумію. Хто він їй? Ні чоловік, ні коханець… Так, аби було. Та й квартира йому до чого? Я її для доньки приберегла, а не для чужих дітей. То що йому на неї дивитися? Але перечити тоді не стала. Показала їм місцину. Славко так жадібно дивився на ті обдерті стіни, неначе я йому пропонувала там поселитися. Таке мені дуже не сподобалося.
Після оглядин Олена захотіла забрати ключі в мене. Я відмовила. Поки мала забрати деякі речі тітки. Думаю, донечці вони тільки заважатимуть. А як тільки наведу порядок, то одразу ж їй передзвоню. На цьому і погодились.
Коли таке почув Славко, то скривився. Не сподобалися йому такі плани. Ой як не сподобалися.
Через деякий час усе було готово. Я набрала доню, щоб привітати з новосіллям, а вітати, як виявилося, треба було точно не з цим.
– Я одружуюся, мамо.- прибігла до мене донька. Вся рум’яна та радісна.- Пропозицію нарешті зробив, уявляєш?
Олена чекала привітань, але мені було не до радощів. Я його махінації зрозуміла одразу. От хитрий жук! Тобто п’ять років хлопець в РАЦС не поспішав, а як доні квартира перепала, то відразу женихатися захотів. Еге ж? Хитрун!
– Ти не рада, матінко?
– Та чому тут радіти. Хіба сама не бачиш, що він не тебе за дружину бере, а квартиру за своє житло?
Так Олена і замовкла. Стала і дивиться на мене, ніби я восьме диво світу їй відкрила.
– Не віриш? А ти сама подумай головою. Доки ви житло орендували, йому і без штампа у паспорті добре жилося. Сидів сиднем. Як ти там казала? Не дозрів ще? А коли ти раптом дві власні кімнатчини отримала, то одразу дозрів? Чи тобі самій це підозрілим не здається?
Донька і слова не зронила. Почала вмиватися слізьми.
– І для чого ти це все зараз кажеш? Він і так пропозицію зробив би. Це просто збіг.
– Ага, чиста випадковість. Так чому досі не хотів весілля? Тобі зараз щастя очі засліпило, от ти й не бачиш. А він цим і скористатися вирішив. Бика за роги, так би мовити. Ви зараз розпишетеся, переїдете. Потім попросить і на нього половину оформити, а коли дійде до розлучення, то відсудить в тебе половину. Так ти й лишися з нічим.
– Ні, мамо. Славко мене любить. Він би так зі мною не вчинив. Не після п’яти років спільного життя.
Жаль мені своєї Олени. Така молода і наївна. Не хочеться її ілюзій розбивати, але краще це зроблю зараз я, аніж потім невдалий шлюб.
– А давай так: ні тобі і не мені. Квартиру оформимо на мене. Ти все одно моя єдина дитина, тому весь спадок залишиться точно тобі. Так і перевіриш свого Славка на щирість. І мені душа буде спокійна.
– Можеш всю квартиру собі залишити. Ми власну наживемо.- зраділа доня. Я у це не дуже вірю, якщо бути часною, але нехай потішиться. Зрештою ми зійшлися на моєму варіанті.
Я, звичайно ж, могла б і далі відмовляти дитину від весілля, але думаю, що Славко і сам усе зробить, як тільки новину почує.
Поки що від Олени новин не було. Не знаю чи чув уже зять про квартиру, чи ні. Але запрошення на весілля я досі не отримала. Може, доня й забоїться чоловікові розповідати правду, щоб не втратити коханого. У будь-якому випадку це буде краще, аніж залишитися без нього та ще й без даху над головою. Зрештою, це стане Олені хорошим уроком. Краще, звичайно ж, вчитися на чужих помилках, але дієвіше, повірте, на власних.
А Ви вірите у добросовісність Славка?
Як ще можна було б перевірити новоспеченого зятя на порядність?
