Коли ми йдемо, то повертаємося до істинних себе.
Люди не люблять виходити зі своєї зони комфорту, навіть якщо вона давно приносить їм незручності. Вони привикають до стану речей і не хочуть нічого змінювати. А це все тому, що всередині розум бореться з почуттями.
Це класичне й вічне протистояння.
Наша свідомість підказує нам, що правильно буде попрощатися з деякими речами, але серце відчайдушно їх не відпускає. Від однієї думки воно шалено починає битися, ніби передвіщаючи кінець світу.
А якщо ви все ж наважилися відпустити свою любов, тоді не обійдеться без докорів сумління, мовляв, ви недостатньо зробили заради її порятунку.
На жаль, розставання завжди сприймається як щось негативне, тому це слово одразу викликає страх. Нам здається, що краще терпіти те, що давно не влаштовує. Краще продовжувати стосунки і сліпо переконувати себе, що все зміниться і кохання відновиться.
Чому багато людей йдуть на страждання заради тих стосунків, які давно вижили себе?
Ми наполегливо та вперто намагаємося все владнати, але стаємо лише більш вразливими. Нам здається, що доклавши зусиль, у нас все вийде. Любові одного партнера вистачить на двох. Турбота змусить іншого відчувати ті ж почуття і змінити своє ставлення. Однак реальність полягає в тому, що їм байдуже на наші старання. На додаток, вони часто їх навіть не помічають.
Наївно сподіватися, що проблеми розвіються, якщо ви сильно цього захотіли. Насправді зникають лише мрії й надії. Більше не хочеться довіряти людям і взагалі життя перемальовується у сірі тони.
Саме тому варто наважитися розірвати це коло болю. Знайти в собі сили і залишити минуле позаду. Навіщо триматися за те, чого давно немає? І це не ознака того, що ви слабка людина. Навпаки. Ви мужньо боролися до останнього, але вже занадто довго тримаєтеся за те, чого не воскресити.
У такі моменти здається, що всі наші зусилля були даремними. Енергія витрачена марно. Її ніхто не оцінив. Більше немає бажання боротися, адже в кінцевому результаті, як виявилося, чекає втома та розчарування.
Однак ми не можемо змусити людину бути поруч з нами. Якщо між вами немає зв’язку, тоді варто її відпустити. Це не означає, що ви здалися. Це означає, що ви дали можливість іншій людині йти своїм шляхом.
Відпускати складно. Серце розлітається на шматки, а душа гірко плаче. Після цього ще довго потрібно приходити в себе.
Але ви вже зробили крок назустріч до своєї істинної сутності, назустріч долі і вашій життєвій дорозі. Випадкові перехожі неодноразово траплятимуться, тому треба навчитися гідно приймати ці зустрічі і прощатися з ними. Ніколи не пізно повернутися на вірну дорогу, якщо відчуваєш, що заблукав.
Інколи варто зупинитися і поглянути на загальну картину здалеку. У вирі подій ви можете не помічати багатьох проблем, але це не означає, що їх немає. Погляд збоку допоможе вам позбутися ілюзій і почати працювати над помилками.
Не чіпайтеся за те, що потрібно відпустити, адже в майбутньому на вас може чекати щось набагато краще! Але щоб в цьому переконатися, потрібно наважитися на відповідальний крок.
Відпустивши минуле, ми робимо вибір на користь нашого щастя.
Саме тому відпустити – не означає здатися. Це не прояв слабкості. Це прояв любові. Любові до себе. Ви заслуговуєте на те, щоб у вашому житті з’явилося справжнє кохання, тому важливо не упустити цей шанс!
А які у вас думки на цю тему?
