Таньку Антон любив з дитинства. Спершу за те, що по-сусідськи сиділа з ним маленьким, займаючи різними іграми, потім за те, що відводила в школу і часто допомагала з уроками. Потім, будучи старшокласником, він закохався вже по-справжньому і годинами простоював біля під’їзду, відганяючи від неї численних шанувальників. За одного з таких своїх залицяльників Танька все ж вийшла заміж і на пару років виїхала з міста, з’явившись лише, коли Антона вже забрали в армію.
Дізнавшись, що зі своїм чоловіком вона на той час вже розлучилася, Антон, попросив дозволу писати їй зі служби листи і щотижня слав їй про себе вісточки, в яких обережно намагався якось натякнути про своє до неї ставлення. Танька йому відповідала, хоча всіляко і намагалася перевести їх листування в дружню площину.
Коли Антон повернувся, Танька зустріла його досить привітно, але трималася з ним підкреслено рівно. Антон не здавався і продовжував свої залицяння. Кілька разів вони разом сходили в кіно, в зоопарк і навіть якось забрели в Макдональдс, що тоді тільки відкрився в їхньому місті. Там, за стандартним американським обідом, Антон набрався сміливості і виклав їй все про свої давні почуття, запропонувавши на закінчення стати його дружиною.
– Розумієш, – вислухавши його зізнання, сумно посміхнулася Танька, – ти мені теж подобаєшся, і раніше подобався, але ось, дивися – вона дістала з сумки фломастер і вивела збоку на паперовому стаканчику з кавою число 27 – ось це як би я, бачиш?
Він кивнув.
– А ось ти – намалювала вона на його стаканчику цифри 2 і 0 – двадцять, розумієш? А коли мені буде вже тридцять, тобі тільки двадцять три! І так далі, це ж проста прогресія …, математика …, і ніколи ось ці мої двадцять сім – вона знову тицьнула фломастером в свій стаканчик – не братимуть менше твоїх двадцяти …
Вона замовкла.
– Ніколи? – перепитав Антон, – а якщо будуть?
Танька дзвінко розсміялася:
– Тоді відразу за тебе заміж вийду … клянусь! – і, поставивши під числом 27 свій підпис, вона урочисто вручила свій стаканчик Антону.
– Домовилися, – рішуче кивнув у відповідь Антон, – чекай.
Того вечора вони як зазвичай розійшлися по своїх квартирах, а на наступний день Антон не подзвонив, до чого Танька вже звикла, і взагалі кудись зник. Почекавши якийсь час, вона зайшла до нього додому, де його мати повідомила, що він завербувався кудись на роботу. Танька намагалася дзвонити йому на мобільний, але телефон постійно був поза зоною.
З’явився він у неї тільки через пів року, відразу сунувши їй в руки давній стакан з числом 20, з якого здивовано Танька дістала другий, крихітний стаканчик з малесенькими цифрами 27 і своїм ледь помітним підписом під ними. Після чого Антон міцно взяв її за руку і, більше не слухаючи ніяких заперечень, відвів в РАГС, де вони в той же день і подали заяву.
Просто за ці минулі пів року, він встиг найнятися помічником електромеханіка на науково-дослідне судно і сходити на ньому в похід до Північної Атлантики. Там він і впросив одного з пілотів глибоководного апарату “Мир” при зануренні прив’язати сітку зі склянкою до корпусу апарата. Коли глибоководник опустився на кілька кілометрів, склянка не сплюснулася, а (така вже його особливість полістиролу) просто багаторазово зменшилася в розмірах, пропорційно зіщулившись під тиском води.
Відтоді пройшло вісім років. Ці склянки досі стоять у них в серванті, і їх старша дочка завжди дивується, чому батьки їх зберігають і не викидають. Адже зараз в Макдональдсі є і красивіші стаканчики. Правда, вже паперові …
Які у вас враження після прочитання цієї історі?
