Моя мама вийшла заміж вдруге. На той момент мені було 17 років. Через те, що дорослі були зайняті своїм особистим життям, я практично залишилася без нагляду. Нікого не турбувало де я, з яким я і чим займаюся. Незабаром у мене зав’язалися стосунки з одним хлопцем.
Ми були разом в одній компанії і завжди весело проводили час. Однак попри взаємні почуття мій обранець був трохи неврівноваженим. Він постійно вимагав, щоб я слухала його, а коли випивав алкоголь, то завжди провокував сварки й конфлікти.
Мені хотілося закінчити ці нездорові відносини, але я не знала як це зробити правильно.
Якось ми разом з друзями зібралися в похід. Наша компанія складалася з 20-ти людей. Серед нас були ті, кого я бачила вперше. Одним з них був високий й міцний хлопець, який поводився дуже тихо й непримітно.
У лісі ми почали розкладати палатки, палити вогнище й готувати їсти. Увесь цей час незнайомець не зводив з мене очей. Проте мене це абсолютно не дивувало, адже я завжди привертала увагу протилежної статі.
Після кількох чарок алкоголю мій хлопець почав хамовито й зверхньо поводитися. Він говорив у мою сторону різні неприємні речі й посилав мене світ за очі. Зрештою я не витримала і пішла в лісову гущавину, де сіла на одинокий пеньок. У цей момент в голові було тверде переконання в тому, що потрібно терміново щось змінювати.
Раптом до мене приєднався той самий високий міцний хлопець. Він запитав дозволу сісти поруч. Я не заперечувала. Так ми з Ярославом познайомилися і провели наступні кілька годин за цікавими й невимушеними розмовами. Він розповів мені про себе і свою роботу. Хлопець був військовим і незабаром мав переїхати в інше місто на службу.
Наступного дня ми повернулися додому. Раптом ввечері біля будинку я знову побачила Ярослава. Ми присіла на лавочку і він запитав:
– Ти станеш моєю дружиною? Я сім’ю хочу, а з тобою весело й цікаво. Та й удвох веселіше переїжджати з місця на місце.
Я довго дивилася в його очі, сповнені надії. Зваживши всі “за” і “проти”, я зрозуміла, що мені нічого втрачати, тому погодилася.
Ми швидко розписалися і справили невелике весілля у колі найрідніших людей. Моя матір зраділа цій новині. Їй також припав до душі зять-офіцер. З цього моменту розпочалося наше з Ярославом подружнє життя. Він був турботливим й уважним чоловіком. Завжди допомагав мені й ніколи не ображав.
Через військову службу Ярослава було не мало проблем, але ми справилися з усіма труднощами. Наша сім’я переїхала у далеке село, де я влаштувалася продавцем у місцевому магазині. Згодом з підтримкою чоловіка я здобула вищу освіту. Він же добився значних висот у кар’єрі. Через кілька років після весілля у нас народився синочок. Ми з Ярославом вже 15 років разом і я жодного разу не шкодувала про своє рішення.
Не знаю, що мене тоді змусило погодитися вийти заміж за незнайомця. Можливо, це була просто доля. Можливо, я настільки хотіла змін, що вхопилася за перший кращий шанс. Можливо, це серце підказало мені, що поруч споріднена душа. У будь-якому разі я щаслива, що все склалося саме так.
А ви б наважилися на таке спонтанне рішення?
