Ми з чоловіком маємо доньку Настю. Їй 6 років. Вона активна та життєрадісна дівчинка. Завдяки її комунікабельності, у неї багато друзів у дитячому садочку та серед дітей, які живуть по сусідству.
Це сталося під час чергових ігор доньки у дворі. Настя бігала з подругами, а я тим часом готувала вдома обід. За дітьми спостерігала через вікно. Накривши на стіл, я вирішила піти по Настю. Я могла б покликати її через вікно, але не хотілося кричати і зайвий раз шуміти.
Та як тільки я вийшла з під’їзду, то втратила дар мови. Переді мною стояла донька зі згортком на руках. Перша моя думка: всередині немовля. Інтуїція мене не підвела.
За ці кілька секунд у голові була сотня запитань: “Де вона взяла цю малечу? І куди поділися батьки?”.
Раптом до Насті підійшла подруга Аня і, вихопивши згорток, сказала:
– Ану дай мені! Ти неправильно його тримаєш.
Я підійшла до дітей і побачила, що всередині загорнутий пухнастий кіт.
Все стало на свої місця. тільки цікаво, як тварина погодилася на такі маніпуляції і не пручалася.
– Матуся, поглянь! – гукнула Настя. – У нас є донька.
– Дівчатка, хіба ви не знаєте, що з тваринами так гратися не можна? Тим паче кіт міг вас подряпати! – зауважила я. – Де ви взагалі його взяли?
Виявилося, що вони “удочерили” дворового кота Ваську. Він спав в Ані на руках і задоволено муркотів.
– І взагалі кіт не може бути вашою донькою, – сказала я.
– Чому це? Ти ж мене інколи теж кицею називаєш, – відказала Настя.
– Гаразд. Та йому все ж може бути боляче. Може краще дамо тварині спокій?
– Ти поглянь як він задоволено сопе! Йому з нами дуже добре, – заперечили діти.
– Лікаря викликали? – підбігла Катя. – Я прийшла оглянути пацієнта.
Дівчинка забрала на руки кота, який жалісливо м’явкнув. Він подивився на мене благальним поглядом, мовляв, “рятуй, бо лише на тебе одна надія”. Я вирішила діяти.
– Я оглянула вашу доньку і діагноз мені цілком очевидний: Анфіса хоче спати, – заявила Катя.
– У мене є досвід материнства, тому я можу допомогти вам заколисати вашу доньку, – втрутилася я.
Як тільки Катя передала мені згорток, я звільнила кота. Васька швидко помчав в іншу сторону подвір’я і заховався в одному з під’їздів.
– Втік! – засумувала Оля. – І що нам тепер робити?
– Не хвилюйтеся, він до вас повернеться. От зловить мишку і прибіжить хвалитися, – заспокоїла я дівчат.
– Справді? Тоді чудово!
– А поки його немає, гайда обідати, – сказала я.
– Ходімо, – відказала Настя, взявши мене за руку.
Ми зайшли в будинок, а подруги залишилися на вулиці. Там вони побачили свою нову жертву – далматинця. Мабуть, знову будуть усиновлювати.
Взагалі дітки у нас у дворі дуже хороші, але сумно з ними не буває!
А в які ігри грають ваші діти?
