“Військові теж мають право на життя!” Рідні заблокованих на Азовсталі поділилися своїми історіями

«Азовсталь» — місце, де нині відбувається бій за Маріуполь. російські військові не полишають спроб захопити завод, де українські військові тримають оборону. 

Українські військові залишаються заблокованими. Їхні рідні не мають прямого звʼязку з бійцями вже кілька днів. Усе, що їм залишається — виходити на мирні акції протесту, щоб про них не забули і знайшли спосіб вивезти з «Азовсталі».

«Він вирішив іти до найкращих — в “Азов”»

Розповідає батько військовослужбовця з «Азову», Євген

Я не можу назвати імені свого сина, лише псевдо — Репортер, так його звуть свої. До служби в «Азові» він працював кореспондентом і навчався в університеті за цією ж спеціальністю. Служити пішов у 2019-му, у 21 рік. 

Він міг піти на строкову службу, відсидітися рік, але вирішив іти до найкращих — в «Азов». 

Нас із дружиною його рішення шокувало. Ми були проти, тому що на той час росія вже захопила Крим і частково Донбас. 

У них в «Азові» був дуже серйозний відбір. Не можна просто прийти і сказати: «Я буду азовцем». Памʼятаю, спочатку в наборі сина було 88 людей. Відбір пройшли 19, зокрема й наш син.

«Я здогадався, що ти вже там, у пеклі»

У той момент, коли почалася повномасштабна війна, син не був у Маріуполі. Він поїхав на сержантські курси на інший кінець України. Та 24-го почав пробиватися у Маріуполь. 

Спершу він брехав нам з дружиною. Казав, що в Запорізькій області. Згодом я почав помічати, що є проблеми зі звʼязком, і написав йому повідомлення: «Я здогадався, що ти вже там, у пеклі». Ми домовилися, що не будемо про це казати матері. Зараз вона вже знає. 

Ми розуміли, що в таких умовах потрібно дотримуватися інформаційної гігієни, і що кожне сказане слово може зашкодити сину. Тому особливо нічого не питали, а він не розповідав. Просто писав: живий, поїв, у шапці.

Востаннє ми отримували від нього повідомлення 5 травня. Власного телефону в нього вже давно немає, тому він нам пише з іншого. 

Так син дає знати, що досі живий. Це, власне, єдине, що він зараз каже. Після цього в нас із дружиною принаймні трохи менше тремтять руки.

«Звичайно, вони не здадуться росіянам»

Раніше син говорив, щоб їм допомогли втримати Маріуполь. Останній місяць він закликає нас уплинути на тих людей, від яких це залежить, щоб їм забезпечили деблокаду.

З іншими рідними бійців, які зараз на «Азовсталі», ми поширюємо заклик про екстракцію. «Евакуація» — це загальний термін. Щодня евакуюють людей із Херсонської, Харківської областей. Нам потрібна саме екстракція. Такий прецедент уже був під час Другої світової війни.

Ми звертаємося до всього світу, щоб вони стали гарантами екстракції наших хлопців. Вони готові, щоб Туреччина вивезла їх із цивільними, пораненими, з тілами загиблих побратимів на нейтральну територію. І щоб вони там перебували до кінця війни, не вступаючи в бойові дії. 

Це єдине, що ми можемо запропонувати. Тому що, звичайно, наші військові не здадуться росіянам. Вони не здадуть зброю. 

«Він стоїть за свою країну» 

Розповідає Анастасія, наречена військовослужбовця з «Азову»

Мій наречений в «Азові» з 2015-го, з 18 років. Має офіцерську посаду. До цього займався патріотичною діяльністю в Запоріжжі, був футбольним фанатом. 

Він дуже цілеспрямована й патріотична людина, усі його думки завжди були тільки про його справу. Він стоїть за свою країну, і я йому в цьому не заважаю. 

Ми познайомились у 2017-му, коли він уже служив. Планували одружитися в липні цього року. Але війна руйнує наші плани. 

Ще на початку січня він мені сказав: «Готуйся, щось буде». Просив зібрати тривожну валізу, подумати, куди евакуюватися з Бердянська. Я не вірила. Відповідала, що нічого не буде.

За тиждень до початку повномасштабної війни він мені знову сказав збирати речі й виїжджати. Ми посварилися, я розплакалася і, звісно, нікуди не поїхала. 

23 лютого ми бачилися востаннє. Увечері того дня я лягла спати, а прокинулася, як і всі, від вибуху. Я поїхала з Бердянська аж через місяць. 

Увесь цей час боялася виходити з дому на вулицю. Наше місто окупували, російські військові ходили й розшукували сімʼї азовців, самих бійців. 

Зрештою, до мене ніхто не приходив, нас ніхто не здав. Але такий ризик був — мій знайомий, колишній азовець, зараз невідомо де. Його нібито кудись покликав товариш, і після цього він зник.

«Його побратими передавали, що живий — і все»

За весь цей час ми говорили з нареченим тричі. До 3 березня ще могли доволі часто переписуватися. А потім зі звʼязком ставало дедалі гірше. 

Він міг мені не писати тиждень. Його побратими передавали: «Живий». І все. Це було таке довгоочікуване повідомлення. 

Зараз наші військові борються, їх криють із кораблів, танків, бомбардують з наземної артилерії, а вони відбивають ці атаки. Вірять, що їх зможуть урятувати, що вдасться застосувати екстракцію. 

Десь 16-17 квітня мій наречений дістав поранення в ногу. Першу операцію йому зробили одразу. Але необхідно прооперувати ще раз. Зробити там це неможливо — шпиталь розбомбили, запасів ліків немає. 

Навіть із такою серйозною травмою він продовжує працювати. Ходить на милицях, на ногу ставати не може.

«Казав, можливо, будуть провокації»

Розповідає Ольга Малюченко, наречена військовослужбовця з «Азову»

Моєму нареченому 24 роки, з міркувань безпеки я не можу називати його імені. Він у полку «Азов» шостий рік, зі своїх 18. У 2014-му брав участь у Революції гідності. 

За декілька днів до війни ми вирішили, що хочемо одружитися. Точної дати не було. Планували поїхати до Рима, Венеції, а саме весілля зробити в Карпатах із церемонією біля черешні чи яблуні в колі близьких.

У 20-х числах лютого я навідувалася до Маріуполя, гуляла вуличками, він мені показував квартал, який постраждав ще у 2014 році. Казав, можливо, будуть якісь провокації. Чи він приховував від мене, чи не очікував, що буде повномасштабна війна… 

24 лютого, коли я вже була в Києві, він мені зранку зателефонував і сказав, що почалася війна. 

«Він намагався жартувати навіть у такі страшні дні»

За ці місяці я чула голос свого нареченого 4 рази. Він запитував, як у мене справи, чи поїла. Розповідав, як вони врятували бабусю, тварин. Намагався жартувати навіть у такі страшні дні.

Казав, що не вистачає кваліфікованої допомоги для поранених. Переконував, що вода і їжа є, але я дізнавалася від дружин і побратимів, що реальність інакша — хлопці мріють про шматок хліба та ковток води, що можуть їсти раз на день, якщо пощастить. 

Лише раз розповідав, як після трьох днів без їжі знайшов тарілку каші, яку хтось не доїв. Сказав, що це була найсмачніша їжа за ці два місяці. 

Чи має він поранення, невідомо. Знаю, що у хлопців немає можливості помитися, роззутися. Вони можуть ходити декілька днів у взутті, не знімаючи. Через це починаються загнивання.

Востаннє він відписував мені 9 днів тому. Через побратимів 4 дні тому дізналася, що живий. Що відбувається зараз — не знаю, звʼязку немає. Щохвилини перевіряю телефон, прокидаюся і засинаю з ним. 

«Військові мають право на життя»

Ми почали проводити акції протесту по всій Україні — у Кропивницькому, Тернополі, Львові, Хмельницькому, Луцьку, Полтаві. Зараз організовуємо акції в столиці, тому що навіть у Києві люди можуть не розуміти всієї ситуації. 

Ми закликаємо, щоб усе-таки знайшлася третя країна-гарант для мирного виходу не лише цивільних, а й військових. Там неймовірна кількість поранених. Військові — також люди. Те, що вони мають зброю, не означає, що вони боги й титани. Вони мають право на життя.

Мирна акція у Києві за створення гуманітарних коридорів для евакуації мирних жителів та захисників Маріуполя, 30 квітня 2022 рокуМирна акція у

«Дзвонив мамі й казав: “Усе добре, все робиться для вас”»

Розповідає Інна, сестра військовослужбовця з «Азову»

Мого брата звати Дмитро. До війни він працював на фірмі, яка спеціалізується на ремонті машин, тракторів. Протягом жовтня й листопада минулого року проходив військові навчання, а в грудні потрапив у Маріуполь, в «Азов». 

До штурму «Азовсталі» брат виходив на звʼязок майже щодня. Телефонував мамі й казав: «Усе добре, все робиться для вас».

29 квітня він востаннє написав. 5 травня нам надіслали повідомлення, що з братом та іншими хлопцями з його бригади все гаразд. 

Ми просимо визволити з «Азовсталі» поранених військових, щоб їм надали допомогу. Їх немає чим лікувати.

Дим над «Азовсталлю» у Маріуполі, 4 травня 2022 року

«Поки ми не відстоїмо всі свої території, я додому не прийду. Це мій шлях» 

Розповідає Уляна, тітка військовослужбовця з «Азову»

Мого племінника звати Артем, йому 21 рік, в «Азові» — з 19. 

Артем хотів піти служити в «Азов» ще у 18, його мати просила ще принаймні рік побути вдома. Він — єдина дитина в сімʼї. 

Памʼятаю, як ми бачилися з ним у серпні на День Незалежності. Я його запитала: «Артеме, коли ти збираєшся повернутися додому?». Він мені відповів: «Поки не закінчиться війна в Україні, поки ми не відстоїмо всі свої території, я додому не прийду. Це — мій шлях». 

За цей час він рідко виходив на звʼязок. 29 квітня востаннє написав нам повідомлення. І десь 4 дні тому нам передали, що з ним усе гаразд, він живий. 

«Скільки їх ще має загинути, аби щось зробили?»

Артем — такий хлопець, що навіть коли все буде погано, він не скаже. Його коронний вислів: «У мене все чікі-пікі». Навіть у телеграмі він надсилав нам відео по 5 секунд. Лише кліпав очима і нічого не казав. Просто показував, що живий.

Сестра одного з бійців переповідала, що єдина їхня їжа там — три стіки цукру в день. Артем на це відповідав: «Ну, може, то в них так, а в нас усе добре». 

Він більше заспокоює нас, ніж розповідає про себе. Переймається, як Настя, моя донька — його двоюрідна сестра. Він знав, що вона із сімʼєю винаймала квартиру в Гостомелі, який з перших днів потрапив під атаку росіян. 

Ми живемо в Київській області. Тому зрозуміло, що спочатку слово «Азов» навіть не говорили. Ми не афішували, де служить Артем. Зараз кричимо всюди, де тільки можна. Тільки б допомогли і витягнули їх звідти. 

Скільки їх ще має загинути, аби щось зробили?

Джерело: https://hromadske.ua/

Напишіть нам у коментарях на Facebook 

Поділіться з друзями

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector