Віктор вийшов з автобуса і з насолодою вдихнув чистого, морського повітря. Вони з шестирічним сином кілька діб добиралися до маленького, курортного селища.
Чоловікові раз за кілька років вдалося вирватися влітку у відпустку і виконати давнє прохання сина – показати море.
– Втомився синку? Нічого, зараз орендуємо житло, пообідаємо і на море! – підморгнув хлопчиську.
– Ура! Сьогодні я побачу море! – радісно вигукнув Женька.
– Не тільки побачиш, але ще і викупаєшся! – Вітя радів не менш свого сина.
Віктор один виховував сина. Дружина втекла від них коли Женьці було всього три місяці. Багато знайомих радили чоловікові віддати сина до притулку, адже поєднувати роботу слідчого з вихованням дитини було дуже не просто.
Чоловік не віддав сина. Перший час їм допомагала няня, а зараз хлопчик став більш дорослим і не створював батькові ніяких проблем.
Орендувавши кімнату у приємної бабусі – Світлани Семенівни, батько з сином пообідали наспіх і вирушили до моря.
– Тату! Яка краса! Давай залишимося тут назавжди! – вимовив зачарований морськими красотами Женя.
– Подобається, синку? Я обіцяю, тепер щороку будемо приїжджати сюди! – посміхнувся Віктор.
Чоловік і сам був в захваті від теплого моря і ласкавого сонечка. Вдосталь накупавшись, Вітя відставив сина засмагати на березі, а сам пішов купити морозиво.
Повернувшись буквально через десять хвилин, чоловік не виявив сина. Його моментально охопив жах. «Невже він пішов один купатися?» – подумав перелякано.
– Женя! Женька! Товариші, ви не бачили блакитноокого, біленького хлопчика? – почав кричати чоловік, озираючись на всі боки.
Відпочивальники негативно кивали головою, і далі займалися своїми справами. Переляканий батько кинувся до моря, але і там не знайшов сина. У розпачі, Віктор хотів уже бігти в поліцію.
– Молодий чоловіче, Ви когось загубили?
Віктор озирнувся і застиг на місці. Дівчина, яка стояла перед ним, ввела чоловіка в ступор. Вона була наскільки красивою, що від одного її погляду завмирало дихання. Ефектна, висока шатенка з бурштиновим поглядом, була в безглуздій футболці, яка зовсім не пасувала до її чарівного образу.
– Та що ви дивитеся на мене, як навіжений? Загубили когось? – крикнула незнайомка.
– Так! Син кудись пропав! Ми тільки приїхали сьогодні. Женя ніколи не бачив моря … Я ось за морозивом пішов, а його ніде немає …
– Не панікуйте! Зараз я покличу своїх помічників! Мене Аделіна звуть, – представилася дівчина.
– Дуже приємно! Я Віктор. Старший слідчий, капітан поліції, – для чогось сказав чоловік.
– Смішно, слідчий, а сина знайти не можете, – посміхнулася дівчина. – Гаразд, не будемо втрачати часу!
Аделіна заклала два пальці в рот і свиснула так, що задзвеніло у вухах. Віктор дивився на неї з подивом і не розумів, як в цій чарівній особі поєднуються дві різних риси: жіночність і хуліганський вигляд пацанки.
У той же момент, з усього узбережжя почали збігатися хлопці, які торгують креветками.
– Аделіна, що небудь сталося? – запитав веснянкуватий хлопчина.
– Хлопці, у нас НС на пляжі. Загубився хлопчик. На вигляд років шість, світлий з блакитними очима.
Потрібно як слід прочесати всю округу. Ясно?!
– Так. Буде зроблено! – виголосив все той же рудоволосий хлопчик, років дванадцяти.
– Можете не хвилюватися, ми зараз все обшукаємо! – сказала дівчина, заспокоюючи Віктора.
Схвильований батько ходив туди-сюди, спостерігаючи як зграя хлопчаків носиться по пляжу в пошуках Жені. Аделіна теж кудись втекла. Чоловік не знаходив собі місця від тривоги і відчаю.
– Вікторе! Це ваш? – суворо запитала Аделіна, незрозуміло звідки взявшись.
Чоловік озирнувся і побачив переляканого сина, якого дівчина тримала за руку.
– Женька! Ти де був? – зрадів Вітя.
Хлопчик мовчав насупившись, спідлоба поглядаючи на батька.
– Він сидів он на тій скелі … – дівчина махнула рукою в бік далеких скель. – Заліз, а назад не зміг спуститися. Недобре татку, одну дитину залишати без нагляду. А якби впав? – похитала головою дівчина.
– Дякую Вам, навіть не знаю, що б я робив без вашої допомоги! – сказав Віктор.
– Гаразд, мені нема колі з вами розмови водити. Справ по вуха! – вимовила дівчина і зникла також несподівано як і з’явилася.
Чоловік розповів Семенівні про зникнення Жені, про те, як дивна дівчина на ім’я Аделіна допомогла їм.
– Знаю її. Це дочка рибалки. Добра дівчинка, тільки ось перейняла всі звички у свого батька. Їй би вчитися та сукні красиві на танці носити, а вона носиться зі зграєю хлопчаків з ранку до ночі, – посміхнулася жінка. – Що тут говорити, якщо вона виросла на морі. Батько її з самого дитинства брав з собою на риболовлю.
На наступний день Віктор знов побачив стару знайому на пляжі.
– Добрий ранок! Купатися прийшли? Хочете я покажу вам відмінне місце? Вода чиста, а на дні багато різнокольорових черепашок …
– Так уже й різнокольорових? – посміхнувся Віктор.
– Так! Можете самі переконатися! – образилася Аделіна.
– Звичайно хочемо! – вигукнув Женька, впізнавши вчорашню рятівницю.
– Ходімо! Тільки цур від мене не на крок! – строго сказала Жені.
– Я більше так не буду! – надувся хлопчисько.
Аделіна засміялася і взяла Женю за руку.
– Ходімо, – звернулася до Віктора.
Місце, про яке говорила Аделіна, дійсно виявилося схожим на райський куточок: тихий грот, навколо високих, фігурних скель. Вдосталь накупавшись, компанія почала збирати мушлі і камені. Аделіна мала рацію, в цьому місці вони дійсно були різноманітні і переливалися всіма барвами веселки.
Весь наступний тиждень Віктор і Женя не розлучалися з Аделіною. Щоранку дівчина чекала їх на березі, а потім вела показувати нові, красиві місця. Віктор сам не зрозумів, коли встиг закохатися в цю юну особу.
– Аделіна, тобі скільки років? Пробач за нетактовне запитання, просто стало цікаво, – запитав якось Вітя.
– Скоро дев’ятнадцять буде! А що?
– Нічого, так запитав, – посміхнувся чоловік. – Тобі вчитися потрібно. Не думала про це?
– Поки ні. Мені батькові допомагати потрібно. Та й звикла я до наших місць, до моря … Навіть не знаю, чи зможу жити в іншому місці …
– А ми ось завтра їдемо … Дуже не хочеться їхати з цього райського куточка, але на жаль, відпустка добігає кінця, – сказав чоловік.
– Тату, я не хочу додому! – заскиглив Женька. – З Аделіною хочу залишитися!
Дівчина посмутніла і обняла малюка. Вона сиділа засмучена, опустивши голову.
– Так швидко … – тихо прошепотіла. – Дуже шкода!
– Аделіна, давай сьогоднішній вечір проведемо разом. Я все одно не засну. Прогуляємося вздовж берега, поговоримо … – запропонував чоловік.
Уклавши Женю спати, Віктор попросив Семенівну доглянути за Женею і відправився на побачення. Спочатку розмова не йшла. Та й не вмів він красиво говорити …
– Аделіна, хочу зізнатися … Я закохався в тебе, як хлопчисько. З першого погляду…
– Я теж, – сказала Аделіна і зупинилася. Віктор обійняв дівчину і набравшись сміливості поцілував.
– Поїхали з нами! Відразу ж одружимося. Хочеш, батька заберемо з нами? – запропонував чоловік.
– Ні. Це неможливо. Він ніколи не виїде звідси, а я не можу залишити його одного … Може Ви з Женькою приїдете до нас? Будинок у нас великий, просторий, та й з роботою проблем не буде. Хороші слідчі всюди потрібні!
– Не знаю…
На наступний день, Аделіна пішла проводити своїх друзів. Настрою ні у кого не було. Всі були засмучені і мовчазні.
– Ти напишеш? – несміливо запитала дівчина.
– Звісно! Як тільки приїду.
Зрештою, Женька розплакався, а за ним і Аделіна … Дорога назад була сумною і важкою. «Смикнуло мене поїхати в цю відпустку. Жив собі спокійно, без цієї любові … І Женя до неї дуже прив’язався»- розмірковував Вітя.
***
Минуло два місяці. Курортний сезон підходив до кінця. Море ставало темним і неспокійним. Аделіна стояла на березі і з сумом дивилася в морську далечінь. «Обіцяв відразу написати, а за два місяці жодного листа не було» – думала з сумом. «Правий батько, чоловікам не варто довіряти …».
– Дівчино! Вам розумний слідчий з неслухняним хлопчиком потрібен?! – почула раптом за спиною.
– Ура! Ура! Приїхали! – крикнула щаслива дівчина і кинулася обіймати Віктора з Женею …
Як ви вважаєте, Віктор прийняв правильне рішення, що повернувся до Аделіни?
