Цього року мені виповниться 37 років. Не знаю, що за зла доля мене спіткала, але я вже був два рази одружений та два рази поховав своїх жінок. Від двох шлюбів у мене є діти. Вони – моя підтримка та опора, а ще мій біль.
Зі своєю першою дружиною я познайомився ще в студентські роки. Ми навчалися з нею на одному факультеті. Гарна та скромна дівчинка, з ямками на щоках. З Христиною ми спілкувалися приблизно рік, коли зрозуміли, що у наших дружніх відносинах плавно починають зароджуватися почуття. Вже через два роки я зробив їй пропозицію і наша новоспечена сім’я почала жити в студентському гуртожитку. Після університету, ми навіть змогли влаштуватися на одну фірму. І все було добре, поки ми не вирішили, що хочемо дітей.
Далі на нас посипалися всі можливі негаразди. Ви просто собі не уявляєте, які проблеми почалися після першого викидня. На нас очікувала затяжна депресія та сльози. Різноманітні обстеження привели лікарів до одного вердикту – заборона на вагітність. Повторно моя Христинка завагітніла, коли ми поїхали на море. Згадуючи минуле, я досі не можу пробачити собі те, що трапилося далі. Я чомусь вирішив, що можна спокійно дану ситуацію пустити на самоплив, а дружина беззаперечно підтримала даний крок.
Через очікування малюка, я не помічав, що з коханою людиною відбувається щось не добре. Вона світилася від думки про те, що скоро стане мамою, але у нас була велика проблема – дорогоцінний час було втрачено. Лікарі навідріз відмовилися робити аборт.
На 23 тижні вагітності Христину терміново забрали в лікарню. Приблизно місяць вона нерухомо провела на лікарняному ліжку. Їй потрібен був цілковитий спокій. Після виписки, наші біди не закінчилися, все повторилося знову. Тільки загроза тепер була для них обох. На консиліумі лікарів було вирішено, що не можна робити кесарів розтин, були вибрані природні пологи без жодних гарантій.
Я дізнався про те, що у мене народилася дочка лише вранці, коли не стало моєї Христини. Вимушений кесарів розтин, реанімація та дві зупинки серця. Серце так і не вдалося запустити ще раз. У мене весь світ тоді перевернувся з ніг на голову, я не знав, для чого мені продовжувати жити. Але потім відчув величезну відповідальність за цей невеличкий згорток щастя.
П’ять років я був батьком-одинаком. Далі у нас розпочалися походи в дитячий садочок, плетіння косичок, купування гарних та милих суконь Оля просто була для мене всім, я не уявляв, що в моєму серці буде місце для іншої жінки.
Я вирішив повірити у своє щастя вдруге. Мене з Анею звели наші спільні знайомі. Прислухався я до порад і вирішив, що моїй донечці нарешті потрібна повноцінна сім’я. Аня була дуже добродушною та спокійною, вона одразу сподобалася моїй донечці і відтоді моє серце розтануло. Жінка виховувала шестирічного сина, батька ще років три тому позбавили батьківських прав.
Ми почали зустрічатися, все частіше проводили вечори разом, а одного разу я просто не захотів відпускати їх з Андрійком додому. Так ми і почали жити всі дружньо та в злагоді. Мої старі рани почали нарешті загоюватися, а серце змогло покохати ще раз. Діти дуже подружилися і в родині відчувалася любов та взаєморозуміння. Андрія я одразу записав на себе, ось так у мене в один день з’явився ще чудовий син. Моє щастя тривало приблизно два роки.
Медики так і не встигли довести Аню до лікарні. Безглуздий та нещасний випадок, п’яний водій на очах у всього натовпу протаранив зупинку. Аня стояла найближче. Більшість людей відбулися шоком та легкими травмами. Я розповідаю вам цю історію не тому, що хочу почути слова співчуття. Ні, просто чоловіки в один момент теж можуть опустити руки.
Тепер я часто можу прокидатися вночі, тихо заходжу в кімнату та довго дивлюся на малюків. Скільки горя їм вже судилося пережити. Але я обіцяю – я все витримаю.
Як ви вважаєте, чому чоловіка супроводжують такі нещастя?
Фото з відкритих джерел
