Він дізнався про існування своєї бабусі лише в 10 років. Вона жила неподалік від міста, але вони ніколи не спілкувалися. Нарешті мати пояснила чому:
– Твоя бабуся не полюбила твого тата. Вона не хотіла, щоб ми з ним одружувалися, тому перестала з нами підтримувати зв’язок. Зараз я сама подзвонила до неї і розповіла про твоє існування. Вона запропонувала, щоб ти приїхав до неї в гості на літо. Ти згідний?
Хлопчик зважив всі “за” і “проти” й погодився. Адже це однаково краще, ніж сидіти в задушливому місті.
Через тиждень мати відвезла Михайлика до бабусі. Це була висока літня жінка з суворим виразом обличчя. Спочатку дорослі довго розмовляли за столом.
Тим часом хлопчик обійшов усе господарство і нарешті на власні очі побачив курочок, свиней і корову. Він був в захваті від собаки Петровича (яка насправді була жіночого роду) і сірого кота Пушка.
Мати радісно обіймала бабусю, але натомість стара жінка похмуро на неї дивилася. Вона переймалася, чи зможе впоратися онуком. Однак він став її підтримкою та допомогою. Михайло носив відра, вивозив гній, грався з домашніми улюбленцями.
Пушок дуже полюбив хлопчика. Раніше ніхто йому не приділяв уваги, а зараз він лише чекав слушної нагоди, щоб залізти під ковдру до Михайлика. Петрович ревнувала таким стосункам і постійно сварилася з котом. Та все закінчувалося спільною риболовлею і кожен новий день був прожитий не дарма.
Так пролетіло літо. Мати приїхала по Михайла не сама, а з його татом. Вони двоє сиділи з бабусею і довго про щось говорили. Жінки плакали, а чоловік лише хмурився.
Петрович разом з Пушком тривожно тулилися до хлопчика. Вони не знали, як їм тепер жити без нього. Михайлик пригорнув їх до себе і намагався заспокоїти. Йому також не вірилося, що завтра він не побачить своїх друзів.
Тоді бабуся встала з-за столу і сказала:
– Онучку, ми з твоїми батьками вирішили, що ти можеш забрати з собою Петровича і Пушка.
На радощах Михайлик обійняв бабусю, а вона ніжно гладила онука по голові.
Хлопчик посадив домашніх у любленців в таксі. Кіт з собакою насторожено роздивлялися, що ж відбувається. Та поки Михайло був поруч вони відчували себе в безпеці.
Бабуся поцілувала маму з татом і сунула їм конверт на прощання. Хлопець це все бачив, але вирішив, що пхатися у дорослі справи не буде.
На той момент йому було важливо лише те, що Петрович і Пушок повертаються до міста разом з ним.
В машині тато запитав:
– Михайлику, а ти наступного літа поїдеш до бабусі?
– Але лише зі своїми друзями, – радісно відповів хлопець.
У матері на очах з’явилися сльози.
– Скільки років… – схлипувала вона.
– Все гаразд, – заспокоював чоловік. – Головне, що ти подзвонила, поки ще не було пізно. Тепер все буде гаразд.
Коли у школі Михайлику потрібно було написати твір про своє літо, то хлопець розпочав з реченння: “Моя бабуся – найкраща в світі”.
На які думки вас наштовхнула ця історія?
