Станіслав розбудив мене із переляком в голосі і сказав, що Іра десь зникла, хоча вийшла від подруги, яка живе поряд ще о 23.00, а до дому так і не являлася. Те, що Іри нема вдома Станіслав зрозумів тільки зранку, а ще й до того всього перед тим вони посварилися.
– Ти їй хоч телефонував? – різко запитав я.
– Вона не взяла з собою мобільний, вдома залишила! – істерично відповів Станіслав.
Зрозуміло, що я дуже швидко зібрався і примчав до нього, аби хоч якось підтримати, добре що це субота і не потрібно йти на роботу.
Станіслав хотів йти відразу у поліцію і заявляти про те, що зникла людина, але я заперечив і сказав, що це зайве, бо ми так тільки час втратимо, а результативності взагалі не буде. Запропонував відразу піти до дому тієї подруги у якої востаннє була Іра.
Її подруга, Людмила, теж перелякалася, сказала, що вони навіть не вживали спиртних алкогольних напоїв, просто випили чаю, з’їли тортик і все.
Єдине, що запідозрила Люда це те, що Іра була дуже зла на Станіслава, але сказала, що все одно піде до дому, аби помиритися.
Та й дорога від Люди до будинку мого друга досить нормальна. Жодних тобі парків, гаражів чи якихось підозрілих вуличок. Всі один одного знали і ніколи подібного не було. Навіть у людей прохожих питали чи не бачили вони нашу Іру – ніхто нічого не знає.
– Все ж таки, підімо у поліцію, бо в них є доступи до камер по вулиці, вони зможуть простежити куди пішла вона. – сказав Станіслав.
– Ні, – відповів я. – Вона йшла не тією стороною де камери працюють.
– От, чорт! Я геть здурів, забув, що Іра може поїхати до мами своєї, наша донька зараз там, треба негайно телефонувати!
Ось і дзвінок до тещі: “Добрий день! Як там мої дівчатка?”
Та з’ясувалося, що Іра туди не приїхала, а теща запідозрила, що Станіслав починає їй брехати, коли каже, що Іра вдома. Він не хотів, аби теща хвилювалася і все розповіла дочці.
Ми вирішили піти до дому Станіслава і перевірити чи не повернулася Ірина, на жаль нікого не було. Вирішили посидіти і покумекати до кого ще жінка могла піти, або куди поїхати, що з собою мала. Я бачив, як Станіславу погано, як він хвилюється за дружину і як вона йому потрібна.
Почувши дзвінок у двері мій друг, як метелик полетів до дверей із криками – я лечу, Іринко, люба, хвильку!
На порозі стояв слідчий поліціянт:
– Добридень! Я стосовно зникнення вашої дружини!
Та ми не заявляли до поліції, хіба Людмила повідомила – подумав про себе я.
Молодий чоловік завів протокол, почав опитувати, щось записувати і дав щось підписати Станіславу у якого руки так тремтіли, що я навіть не знав, що у людей таке може бути.
Потім було запитання від лейтенанта:
– Коли ви останній раз сварилися з дружиною?
Станіслав ледь не плакав, розповів, що дійсно сварилися, але звинувачував себе у всьому, бо вони вже 20 років, як одружені. Каявся, що обожнює свою дружину, що готовий зараз все віддати, аби його Іринка була поруч здоровою і неушкодженою.
– Може, ви їй зраджували? – запитав лейтенант.
– Ніколи! – вигукнув Станіслав. – Як можна зраджувати такій жінці? Вона прекрасна у всьому! Абсолютно у всьому, розумієте – вона давала мені все те, що має мати справжній чоловік. Ось тільки я справжній придурок! Не вмію нічого цінувати!
Після чого, лейтенант дав підписати мені і Станіславу лист у якому все точно і дослівно записав із слів мого друга, я перечитав і здивувався, який там гарний почерк і навіть жодної помилки.
Лейтенант ще запитав про особливі прикмети Іри.
– Особливі? – задумався Станіслав. – У неї дві родимки на животику і три на грудях. Як же я зараз хочу поцілувати ці родимки.
– Думаю, що для мене це не потрібна інформація, – сказав лейтенант і пішов.
Я насправді хотів побути ще з Станіславом, але мої діти та дружина постійно телефонували, хвилювалися і я був вимушений поїхати до дому.
– Як тобі добре! Всі в тебе в дома, ніхто ніде не пропав. А у мене?– пробурмотів він.
Я ще дуже довго втішав свого друга, аби тільки той менше плакав і страждав і зібрався їхати до своєї дружини.
Станіслав поїхав з глузду. Взяв махровий халат дружини і ліг з ним у ліжко, почав розповідати йому, як любить Іру, як він її цінує і тому подібне.
Раптово роздався голос Іри:
-Ти дуже сильно запізнився! Тепер, нема чого шкодувати!
Станіслав перелякався, адже подумав, що Ірина йде від нього назавжди і почав волати щосили, аби вона того не робила.
– Слухай, перестань кричати, сусідів полякаєш.
Розсунулися дверцята шафи, звідти вибралася Іра.
– Гаразд, можеш поцілувати мої родимки.
Ех, чесно, я знав, що Ірина є вдома, про це знала і Людмила, а поліціянт був моїм знайомим. Так, це дуже ризикована історія, але що робити бідній жінці, яка вже понад 10 років не чула про те, що її любить чоловік, навіть і не здогадувалася, що він її цінує.
Все, що їй казав Станіслав стосувалося того, що обід надто гарячий, манікюр дуже дорогий і тому подібне.
А ось ми придумали дуже простий план. Іра ночувала у своєї подруги, коли ми вирушили до Людмили, то Іра пішла іншою дорогою до дому і сховалася у шафі.
Хоч я вже було подумав, що наш план буде викрито, адже Станіслав хотів дійсно піти в поліцію і прослідкувати все по камерах. Було важко все організувати, але ми таки змогли, а Іра ходить тішиться, наче окрилена. Біля неї кружляв закоханий Стас, так, наче йому 20 років.
Не забули про підставний протокол мого друга лейтенанта? Кумедно, але він актор, а Станіслав навіть не зрозумів, що йому давали запитання, які взагалі не стосуються пошуку людини.
А ви погодилися б на таку авантюру?
