Він обіймав халат, ніби дружину, шепотів йому найніжніші слова. У цей момент звідкись зверху пролунав глухий Ірин голос: – Шкода, що всього цього ти не говорив мені раніше. Тепер вже пізно

Станіслав розбудив мене із переляком в голосі і сказав, що Іра десь зникла, хоча вийшла від подруги, яка живе поряд ще о 23.00, а до дому так і не являлася. Те, що Іри нема вдома Станіслав зрозумів тільки зранку, а ще й до того всього перед тим вони посварилися.

– Ти їй хоч телефонував? — різко запитав я.

— Вона не взяла з собою мобільний, вдома залишила! — істерично відповів Станіслав.

Зрозуміло, що я дуже швидко зібрався і примчав до нього, аби хоч якось підтримати, добре що це субота і не потрібно йти на роботу.

Станіслав хотів йти відразу у поліцію і заявляти про те, що зникла людина, але я заперечив і сказав, що це зайве, бо ми так тільки час втратимо, а результативності взагалі не буде. Запропонував відразу піти до дому тієї подруги у якої востаннє була Іра.

Її подруга, Людмила, теж перелякалася, сказала, що вони навіть не вживали спиртних алкогольних напоїв, просто випили чаю, з’їли тортик і все.

Єдине, що запідозрила Люда це те, що Іра була дуже зла на Станіслава, але сказала, що все одно піде до дому, аби помиритися.

Та й дорога від Люди до будинку мого друга досить нормальна. Жодних тобі парків, гаражів чи якихось підозрілих вуличок. Всі один одного знали і ніколи подібного не було. Навіть у людей прохожих питали чи не бачили вони нашу Іру — ніхто нічого не знає.

— Все ж таки, підімо у поліцію, бо в них є доступи до камер по вулиці, вони зможуть простежити куди пішла вона. — сказав Станіслав.

– Ні, – відповів я. – Вона йшла не тією стороною де камери працюють.

– От, чорт! Я геть здурів, забув, що Іра може поїхати до мами своєї, наша донька зараз там, треба негайно телефонувати!

Ось і дзвінок до тещі: «Добрий день! Як там мої дівчатка?»

Та з’ясувалося, що Іра туди не приїхала, а теща запідозрила, що Станіслав починає їй брехати, коли каже, що Іра вдома. Він не хотів, аби теща хвилювалася і все розповіла дочці.

Ми вирішили піти до дому Станіслава і перевірити чи не повернулася Ірина, на жаль нікого не було. Вирішили посидіти і покумекати до кого ще жінка могла піти, або куди поїхати, що з собою мала. Я бачив, як Станіславу погано, як він хвилюється за дружину і як вона йому потрібна.

Почувши дзвінок у двері мій друг, як метелик полетів до дверей із криками — я лечу, Іринко, люба, хвильку!

На порозі стояв слідчий поліціянт:

— Добридень! Я стосовно зникнення вашої дружини!

Та ми не заявляли до поліції, хіба Людмила повідомила — подумав про себе я.

Молодий чоловік завів протокол, почав опитувати, щось записувати і дав щось підписати Станіславу у якого руки так тремтіли, що я навіть не знав, що у людей таке може бути.

Потім було запитання від лейтенанта:

— Коли ви останній раз сварилися з дружиною?

Станіслав ледь не плакав, розповів, що дійсно сварилися, але звинувачував себе у всьому, бо вони вже 20 років, як одружені. Каявся, що обожнює свою дружину, що готовий зараз все віддати, аби його Іринка була поруч здоровою і неушкодженою.

– Може, ви їй зраджували? – запитав лейтенант.

– Ніколи! – вигукнув Станіслав. – Як можна зраджувати такій жінці? Вона прекрасна у всьому! Абсолютно у всьому, розумієте — вона давала мені все те, що має мати справжній чоловік. Ось тільки я справжній придурок! Не вмію нічого цінувати!

Після чого, лейтенант дав підписати мені і Станіславу лист у якому все точно і дослівно записав із слів мого друга, я перечитав і здивувався, який там гарний почерк і навіть жодної помилки.

Лейтенант ще запитав про особливі прикмети Іри.

– Особливі? – задумався  Станіслав. – У неї дві родимки на животику і три на грудях. Як же я зараз хочу поцілувати ці родимки.

– Думаю, що для мене це не потрібна інформація, – сказав лейтенант і пішов.

Я насправді хотів побути ще з Станіславом, але мої діти та дружина постійно телефонували, хвилювалися і я був вимушений поїхати до дому.

– Як тобі добре! Всі в тебе в дома, ніхто ніде не пропав. А у мене?– пробурмотів він.

Я ще дуже довго втішав свого друга, аби тільки той менше плакав і страждав і зібрався їхати до своєї дружини.

Станіслав поїхав з глузду. Взяв махровий халат дружини і ліг з ним у ліжко, почав розповідати йому, як любить Іру, як він її цінує і тому подібне.

Раптово роздався голос Іри:

-Ти дуже сильно запізнився! Тепер, нема чого шкодувати!

Станіслав перелякався, адже подумав, що Ірина йде від нього назавжди і почав волати щосили, аби вона того не робила.

 – Слухай, перестань кричати, сусідів полякаєш.

Розсунулися дверцята шафи, звідти вибралася Іра. 

– Гаразд, можеш поцілувати мої родимки.

Ех, чесно, я знав, що Ірина є вдома, про це знала і Людмила, а поліціянт був моїм знайомим. Так, це дуже ризикована історія, але що робити бідній жінці, яка вже понад 10 років не чула про те, що її любить чоловік, навіть і не здогадувалася, що він її цінує.

Все, що їй казав Станіслав стосувалося того, що обід надто гарячий, манікюр дуже дорогий і тому подібне.

А ось ми придумали дуже простий план. Іра ночувала у своєї подруги, коли ми вирушили до Людмили, то Іра пішла іншою дорогою до дому і сховалася у шафі.

Хоч я вже було подумав, що наш план буде викрито, адже Станіслав хотів дійсно піти в поліцію і прослідкувати все по камерах. Було важко все організувати, але ми таки змогли, а Іра ходить тішиться, наче окрилена. Біля неї кружляв закоханий Стас, так, наче йому 20 років.

Не забули про підставний протокол мого друга лейтенанта? Кумедно, але він актор, а Станіслав навіть не зрозумів, що йому давали запитання, які взагалі не стосуються пошуку людини.

А ви погодилися б на таку авантюру?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: