Моя сестра знову з’явилася у моєму житті, як і завжди, дуже неочікувано. Ми з нею довго не спілкувалися і не бачилися. З невеликим соромом визнаю, що не дуже за нею сумував. Не було того відчуття порожнечі всередині, яке присутнє у деяких людей після тривалої мовчанки одне з одним.
– Олексію, прошу, мені твоя допомога дуже потрібна. Грошей треба. У мами просити не буду. Вона й не дасть. Постійно каже, щоб я працювати йшла. А як я можу працювати, якщо мені вчитися треба? Мене останнім часом взагалі ніхто не розуміє. То, може, ти зможеш якось підтримати? А ще хочу попросити вибачення за все. Знаю, що часом робила дурниці. Але це вже минулося.
– Ти навіть з батьком не прийшла попрощатися.я Які у тебе проблеми? Для чого гроші? Скільки треба?- засипав я дівчину питаннями.
– Мені сесію треба здати. Іспити скласти. А виходить тільки платно. Піде тисяч 30. Може, більше, а може менше. Точно не знаю. Ще не сказали.
– Так у вас зараз дистанційне навчання. Там взагалі бали ставлять просто так. Брат мого знайомого з тобою на одному курсі. Ой уже давно іспити склав. А в тебе що?
– Я можу і не закривати сесію. Тоді мене відрахують. А відновитися вийде ще дорожче. І повно додаткової біганини та клопотів. Кому воно треба?
– Я тебе розумію. Частково. Але зрозумій і ти мене. Я зараз сам з кредитом і без роботи. Помогти можу тільки морально.
Сестра пообурювалася, а тоді стукнула дверима і втекла.
Зрештою так було завжди, коли вона не отримувала того, чого хотіла.
Дівчина пішла, а тема з навчанням не давала мені спокою. Як це ж так: в один уже канікули, а іншим 30 тисяч подавай? Щось тут було.. Якась хитрість. Що ж моя сестра вигадала знову?
Тоді я вирішив подзвонити колезі. Набрав номер. Почув гудки.
– Алло?
Я пояснив другові, що хочу дізнатися трохи про навчання в університеті, а саме про сесію від його брата.
Потім усе це знову продублював юнакові. Той довго думав. Сушив голову, про кого ж ідеться, а тоді згадав:
– Ааа, зрозумів. Так її ще рік тому відрахували. Успішність була поганою. Відновлювати навчання вона так і не захотіла. Відтоді ми її і не бачили.
Я б не сказав, що мене це шокувало. Нічого дивного. Свою сестру я знав. Такого очікувати від неї можна було. Цікавило тільки, куди пішли гроші за навчання. Це близько 100 тисяч гривень. Для чого їй такі гроші і чому вона зараз просить ще?
А я ж справді повірив, що їй на іспити треба. Але ж наївний. Як легко мені локшину розвісити на вуха. Одразу починаю міркувати, як би допомогти людині. А деяким не допомога потрібна, а дуже серйозна розмова з батьками.
Що Ви думаєте про вчинок дівчини?
Чи доводилося Вам дізнаватися про брехню власних дітей?
Як реагували на подібне?
