Віра з Сергієм жили вже 10 років разом. Вона була слухняною дружиною, то на стіл накриє, то зробить все, що він скаже. Жінка звикла до цього, бо з дитинства її привчали такою бути. А чоловік по своїй натурі був головним і тільки роздавав їй обов’язки.
Дітей у них не було. Віра, пройшла перевірку у всіх можливих лікарнях, але у неї ніяких причин не знайшли. А Сергій навідріз відмовлявся робити аналізи. І потайки від дружини звинувачував її у цьому.
Їх познайомили спільні друзі. Сватали то жартома, то серйозно. Потім вони одружилися і Віра переїхала до чоловіка. Жінка була домогосподаркою і любила в’язати, а Сергій працював сантехніком.
– Мого батька скоро виписують. Треба деякий час наглянути за ним – промовив чоловік.
– Добре, а що від мене потрібно?
– Там в його квартирі поприбираєш, а коли він приїде, то залишися з ним жити. Недовго, поки він не поправиться.
– Але я не хочу їхати від тебе – засмутилась Віра.
– Так не везти ж його сюди. Він звик до своєї квартири. Нічого, подружитесь.
– А ти як сам тут будеш? – хвилювалась Віра.
– Не переживай. Буду їсти в буфеті чи куплю в магазині щось готове. Буду навідувати вас, дзвонити. Викличеш таксі, щоб вас відвезло з лікарні.
Дмитро Михайлович був вдівцем і останнім часом хворів. Віра поважала його і хотіла допомогти. Прибрала у квартирі, наварила їсти. Потім вона просто сіла відпочити й відчула як їй спокійно без чоловіка, як їй добре бути у тиші. Ніхто вперше за довгий час не роздавав вказівок. З батьком чоловіка вони гарно поладнали. Мали багато тем для розмов, він чи не єдиний питав її думку за останній час. Це їй подобалось, вона ловила себе на думці, що не хоче повертатися додому.
Через кілька тижнів Сергій купив татові путівки в санаторій на місяць. Це дещо засмутило Віру. Вона повернулася до своєї рутини, де знову була служанкою для чоловіка. Якось їй це набридло і вона вирішила поїхати на квартиру свекра, щоб трохи побути в тій благодатній тиші.
Та відчинити двері вона не змогла. Замок було змінено, і доносились якісь голоси. Віра подумала, що раптом це грабіжники. Але наважилась і подзвонила. Перед нею стояла молода блондинка і питала чого їй треба. Слідом за дівчиною вийшов Сергій.
– Віро? Ти що ти тут забула? Тато ж в санаторії! – розгубився чоловік.
Жінка вибігла з будинку і її не покидала думка, що вона там все прибрала, а він привів коханку. Вона так задумалась про цю ситуацію, що проїхала свою зупинку і пішки йшла назад.
Її ноги втомилися, тіло здавалося тягарем, а поруч був дитячий майданчик. Віра присіла і стала витирати гіркі сльози. За мить до неї підійшла бабуся.
– З вами все добре?
Вірі було важко промовити хоч слово. Незнайомка обійняла її та старалась підтримати.
– Бабусю, ходімо додому?
– А давайте ви підете з нами? – тепло запропонувала Ольга Василівна.
Віра погодилась, бо їй сильно не хотілось повертатися додому і вони опинились в затишній квартирі.
– От у мене син хороший Андрій, працює, а з невісткою не пощастило! Зрадниця вона. Дитину трохи побавила, подала на розлучення і втекла. Ну що за мати? От я сиджу з Діанкою. – розповідала на кухні Ольга Василівна.
Дівчинка тим часом заснула на колінах у Віри.
– Їй бракує мами. Сумує вона. Тому так до тебе притулилася.
Наступні кілька днів були важкими для Віри. З чоловіком розмовляти не хотіла та і думала про розлучення. Зібрала речі й повернулася жити до батьків.
За деякий час жінка повернулася на той самий майданчик. Трохи зачекала і знову зустріла Діанку з бабусею. Їй хотілося віддячити, що тоді підтримали її.
– Зайдеш до нас на чай?
– Може вам обід приготувати?
– Ой, ти знаєш, ти нас дуже виручиш. Зір в мене зовсім зіпсувався.
Того вечора Віра залишилась ночувати в них. Бабуся попросила і запропонувала їй разом доглядати Діанку. Якось Ользі Василівні стало погано і її поклали в лікарню
Одного разу до квартири забіг чоловік. Одразу ринув до каструль і з сильним апетитом їв.
– Дуже смачно, мам, дякую! – він не одразу зрозумів, що поруч стоїть інша жінка, – ой, вибачте, а де моя мама?
– Ви тільки не хвилюйтесь, але вона в лікарні. Нічого серйозного, просто мусить там побути кілька днів. А я тут з Діанкою і по дому допомагаю.
– Зрозуміло, ну добре – чоловік усміхнувся і поклав на стіл гроші, – Дякую вам!
– Тато, тато приїхав! – зраділа Діанка і побігла його обіймати.
Скоро виписали бабусю, вона сильно нахвалювала сину Віру, та і в нього самого виник інтерес до вродливої жінки й запросив її на побачення. Так зародилися їхні стосунки.
На плановому огляді в лікаря Віра дізналася, що вагітна. Вона спочатку не вірила, але потім пригадала, що була повністю здоровою і це чоловік скоріш за все не міг мати дітей. Ця новина дуже потішила її нову сім’ю.
Одного дня жінка гуляла з коляскою. Якось непомітно для себе вона дійшла до будинку колишнього чоловіка і побачила його з тією самою блондинкою. Вони щось сварилися біля машини.
– Ти погано припаркувався, давай виправляй. Не бачиш як криво поставив? – накричала нова дружина і пішла всередину.
– Бачу ти знайшов для себе те, що треба! – подумала Віра.
В якусь мить він теж помітив жінку, і не повірив своїм очам і підійшов.
– Привіт! Ти що, стала мамою?
– Так, це мій син – гордо відповіла Віра.
Чоловік почервонів від сорому і заплакав.
– Повертайся до мене, прошу! Благаю, я був неправий! Я прийму його як рідного сина, чесне слово!
– Е ні! У мене новий чоловік і сім’я. А ти вже зробив свій вибір, тож живи як собі забажав!
Кожен отримав по заслугах, чи не так?
