Це був далеко не найкращий день у житті, адже за вікном вирувало літо, а Ніна Іванівна плакала над своєю донькою, яка вже більше ніколи не ходитиме.
Жінка трішки заснула, адже всю ніч чекала вироку лікарів, але крізь сон вона почула голос доньки Дарки.
Вона зраділа і відразу покликала чергового лікаря.
– Нарешті все буде так, як має бути – добре.
– Мамусю, а мій Віталик приходив, мабуть, он бачу так багато квітів. – запитала у мами донька.
– Я виріши тобі відразу правду сказати, бо він вже одружився, каже, що покохав іншу.
– Мамусю, а я ж знаю, що більше не буду ходити, тому мене Віталик і залишив, а без нього я не зможу.
– Ой, Даро, якби ж ти тільки знала, який він підступний той твій Віталик, а квіти тобі приносить Сергій, ось справжній кавалер, а не оця пародія на нього. Ну добре, я піду.
У дверях стояв той самий Сергій про якого розповідала мама.
– Ну і що ти від мене хочеш? Саме через тебе я стала калікою, через тебе мене вже ніколи не полюбить мій Віталик.
– Дарко, я справді не винний у тому, що так сталося, але я тебе розумію, тому зараз піду, але я постійно навідуватимуся.
Зі своїм коханим хлопцем дівчина познайомилася на день народженні спільної подруги, яка влаштувала дуже гучну вечірку в честь свого свята.
Віталик часто любив випити, тому подруги постійно застерігали Дару від того, аби вона не обпеклася, та хіба ти когось чуєш, коли закохалася?
Якось, Дара говорила зі своєю подругою, яка знову просила бути з Віталиком обережнішою, а дівчина сказала:
-Настю, ти мені просто на просто заздриш, тому таке і говориш! Теж мені, подруга!
А за тиждень, коли було рівно 4 роки з дня їхньої першої зустрічі з Віталиком Дара сказала до Віталика:
– Любий, ми вже так довго разом, тому я думаю, що буде доцільно одружитися і жити нарешті разом.
Віталик нічого не сказав на це, він просто підірвався і кудись пішов, зник і досі не з’являвся.
Дарині було досить кепсько на душі, тому вона вирішила трохи розвіятися та піти у гори, аби покататися на лижах.
Там вона і зустрілася з Сергієм, який був її однокласником.
– Ти вже одружилася з Віталієм, чи тільки збираєтеся? – запитав Сергій.
– А ти звідки такою інформацією володієш? Ти краще розкажи, як ти сам.
Сергій люб’язно розповів, що зараз навчається, здобуває вищу освіту, має досить велике коло спілкування.
– А ти любиш когось? Маєш відносини?
– Я, так, кохаю, але дівчина про це і не знає.
Їх помітив Віталій, які до цього моменту навіть і не давався чути про себе, раптово накинувся на Сергія, адже був, як зазвичай п’яним.
– Віталику, ми просто розмовляємо з Дарою, чому ти кричиш?
Хлопці почали битися, а Дарка впала, бо хотіла підійти до хлопців та заспокоїти їх, але бідолашна покотилася крутими скалами вниз.
Сергій відразу помчав до дівчини, а Віталик, як завжди – втік.
– Доцю, не гарно ти зі Сергієм.
– Мамо, зробила так, як вважала за потрібне.
– Ой, Даро, якби ж ти вміла цінувати оцю любов.
Сергій і справді був дуже закоханим у дівчину, тому постійно працював, а на вечір приходив до лікарні, аби щось подарувати, розповісти смішне і просто втішити Дарину.
– Даро, я хочу, аби ти стала моєю дружиною. Ти погодишся? Якби ти була з Віталієм, я б ніколи не наважився розповісти тобі про свої почуття.
– Сергійку, а для чого тобі я? Я ж нерухома!
– Дарусю, якби ти тільки знала, як сильно я тебе кохаю! Мені хочеться зробити тебе просто щасливою!
Дівчина була на сьомому небі від щастя і погодилася на шлюб.
Весілля не було гучним, але зібралися усі найближчі люди для молодят.
Батьки тішилися, що вийшла така гарна пара.
Сергій часто гуляв зі своєю дружиною. Вони постійно сміялися, співали і багато говорили, і навіть інвалідний візок не став на заваді справжньому почутті – коханню.
Коли Сергій повертався з роботи, то під своїм будинком зустрів Віталія, який знову був п’яним.
-Віталію, дякую, що відпустив Дару, тепер вона моя і ти не можеш собі навіть уявити кого ти втратив.
Ось таке воно життя.
А ви б як вчинили на місці Дари?
