Влаштувала собі відпустку на два тижні, залишивши чоловіка вдома з трьома дітьми

Якось я потрапила в лікарню. Чоловік залишився вдома з трьома дітьми. Дівчаткам-двійнятам виповнилося по три роки, а молодшому синові – лише рік. Як тільки лікарі дозволили мені повернутися додому, усі в один голос твердили:

– Вітя у тебе такий молодець! 

– Так, так. Сам дбав про дітей, годував їх, грався, колисав.

– Оце тобі пощастило! Він ще й медкомісію зумів пройти!

Дійсно. Як я ще на руках його не ношу? Робота у Віктора така, що його місяцями немає вдома. Він їде на вахту, а повернутися може через пів року.

Хоча я зараз в декретній відпустці, але також намагаюся не сидіти без діла. Раніше я працювала кондитером, а зараз печу торти й тістечка на замовлення.

Живемо ми у моїй квартирі, яку я придбала своїм коштом ще до шлюбу. 

Зараз чоловік заробляє вдвічі більше, ніж я, але це ніяк не позначається на нашому сімейному бюджеті. Віктор витрачає дві третини від заробленого. Частину віддає на утримання матері, а на решту задовільняє власні забаганки.

У нас з чоловіком живі та здорові батьки. Однак вони абсолютно не допомагають нам. Для них цілком нормально, коли жінка займається усіма побутовими справами, вихованням дітей і паралельно заробляє гроші, а чоловік лише ходить на роботу, а потім відпочиває після напруженого дня. І молоді самостійно мають справлятися зі всіма обов’язками. 

Тож мої будні виглядають приблизно так: я готую, перу, прибираю, граюся з дітьми, годую їх, воджу в дитячий садочок, а ще печу торти. Ввечері мені потрібно всіх помити, нагодувати і вкласти спати. Так, інколи буває складно. І як тільки мій чоловік прожив у такому ритмі півтора тижня?

Щодо медкомісії, то одна бабуся бавила онука, а інша – зайняла чергу в поліклініці для онучок. 

Щодо їжі, то обидві матері одна поперед одну носили чоловікові контейнери з готовими домашніми стравами. І все було посортоване і окремо розділене для дітей і Віктора.

Щодо прогулянок, то онуків на вулицю виводили дідусі. Хоча саме вони завжди заявляли, що виховання дітей – це виключно жіноча справа.

Щодо додаткових занять, то кому вони взагалі здалися? Батько і так ледве справляється…Адже виходить, що він спільно з дітьми провів аж цілий день! Добре, що підтримка і захват оточуючих допомогла героїчному татку все витримати.

Коли я повернулася з лікарні, то чоловік мені заявив:

– Годі придурюватися, що тобі так важко живеться. Я провів з дітьми цілих півтора тижня і зовсім не втомився!

Тож мені потрібно було сидіти нижче трави і боготворити свого судженого. Проте ця ситуація мене настільки обурила, що я вирішила провчити Віктора. Чому усі повинні вважати мене ледачою жінкою, яка вміє лише скаржитися, а чоловік на моєму фоні – герой? І ніхто не згадує про допомогу дідусів та бабусь. Раз з дітьми так легко і просто, тоді я можу поїхати на відпочинок і повернутися через два тижні. 

– Думаєш, що ти мене цим налякала? Їдь! Я впораюся, – запевнив мене чоловік.

Я попередила батьків, щоб вони найближчим часом не турбували мене. Звичайно у відповідь мені довелося слухати докори, мовляв, яка я погана матір і дружина. Та ще більше вони пручалися, коли я попросила ніяк не допомагати Віктору. Однак після погроз, що зустрічі з онуками зведуться до мінімуму, старенькі погодилися.

Через два тижні спокою й відпочинку я повернулася додому, де мене зустрічав брудний чоловік і повний безлад навколо. Нарешті Віктор визнав, що займатися вихованням дітей і вести домашній побут – це абсолютно не легке завдання. 

Чоловік більше не дозволяє нікому зневажати мою працю. Він навіть почав більше грошей приносити додому, щоб я припинила займатися випічкою і мала більше часу на себе. Деякі знайомі досі засуджують мій вчинок, але я рада, що він дав бажаний результат. 

А як ви вважаєте, чи можна вважати декрет повноцінною роботою?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector