Був такий час, що нам з кумом Іваном почали мало платити на роботі. Ми обоє одружені, дітей по двоє маємо, треба ж якось сім’ю годувати. Довго не думали й вирішили їхати на заробітки до Польщі.
Робота була те, що треба, хоч і важка. Ми пахали на будові цілими днями. Зате почали регулярно передавати додому повні торби продуктів та гроші. Життя стало кращим для усіх. В дітей був новий одяг та телефони. А дружини теж не залишились без подарунків.
Ми коли бачили, як наші найрідніші люди щасливі, то про всю ту втому вмить забували. І знову їхали трудитися.
Одного дня на роботі ми побачили жінок малярів. Мій Кум людина відповідальна, але сталось так, що з однією з них він закрутив роман. Оля була нашого віку, незаміжня, без дітей. Іван їй одразу сказав, що нічого більше між ними бути не може. А вона наче й не претендувала.
Наближались великодні свята. Ми збирали сумки, щоб їхати додому. Раптом кум приходить сам не свій та каже:
– Оля звільняється через мене!
– Що сталося? Ти тут до чого?
– Сказала, що чекає дитину. Від мене. І додала, що нічого він мене не хоче.
– Ну ти даєш!
– Куме, я не думав, що таке може бути. Я їй сказав, щоб повідомила, коли дитина народиться. Буду їй гроші висилати.
Жінка справді пообіцяла, що не стане руйнувати чужу сім’ю і ніколи не з’явиться вдруге у його житті.
Минув час. Настала зима. Знову я з кумом збирали сумки, щоб їхати на свята додому. Ми любили цей час, бо могли відпочивати цілими днями, проводити час в колі сім’ї, ходили по родині.
Якось пізно ввечері прибігає Іван з пляшкою в лівій руці й телефоном у правій. І давай на мене. Я не зрозумів, що сталося і питаю в нього:
– Чому така паніка, звідки поспіх? – годинник показав 10 вечора.
– Та ти сядь і читай оце!
На саме Різдво зявилися два вареники та один пельмень!
Я щось не міг зрозуміти в чому справа поки він все не розшифрував, шепочи на вухо:
– Оля народила двох донечок і сина! А написала так, щоб тільки я зрозумів.
– Ну ти даєш! Вітаю, багатодітний тато!
Як ви думаєте, що чекає на кума в майбутньому?
Фото з відкритих джерел
