Тої ночі я не могла спокійно заснути. Паморочилося у голові, погано себе почувала. Ще й на зло, мій чоловік Павло тоді поїхав на нічне чергування – працював фельдшером на швидкій допомозі.
Раптом хтось відчинив вхідні двері. Це був Павло. У руках він тримав… маленьку дитину. Спершу я подумала, що це мені сниться.
– Хтось залишив дитину на порозі нашої квартири. Надворі так холодно, нехай у нас побуде. Треба викликати швидку та поліцію, нехай самі розбираються, – тихо відповів Павло.
Я взяла дитинку на руки. Маля міцно спало та ніжно посміхалося уві сні. На вигляд, дівчинці було тільки декілька днів. Тоді я розуміла, що не хочу більше ніколи в житті відпускати її.
А через декілька хвилин у мене почалися пологи. Забула додати, що я була вагітна на 9 місяці. Лікарі казали, що дитина мала народитися ще 10 днів тому.
Павло швидко зателефонував до лікарів, але вони сказали, що зараз ніхто не зможе приїхати. А я вже не могла стояти на ногах, жадібно ковтала повітря та стогнала від болю.
– Ми не встигнемо на таксі доїхати до пологового будинку. Лягай на ліжко, я сам прийму у тебе пологи, – командував Павло. Я йому довіряла, адже він закінчив медичний університет.
Боюся уявити, що б я тоді робила без Павла. Він допомагав мені та не відходив ні на секунду. І вже через 30 хвилин я тримала на руках свого сина.
Тільки під ранок бригада швидкої допомоги змогла приїхати до нас. Коли лікар запитувала про дітей, то ми з Павлом перезирнулися та в один голос відповіли:
– Народилася двійня. Хлопчик та дівчинка.
Ось так у нас з’явилися двійнята – Євгенія та Євген. Чесно кажучи, ми не жаліємо про такий вчинок. Адже хто б міг потурбуватися про маленьку дівчинку?
Відтоді минуло майже 10 років. Зараз малюки навчаються у 3 класі, вчителі їх дуже хвалять. Я люблю їх однаково. Без різниці, що Женя – не рідна і ми навіть не знаємо, хто її справжні батьки.
Здається, що тоді чоловік не випадково знайшов дівчинку вночі. А якби він затримався на роботі хоча б на годинку? Чи більше? Тоді б у нас не було Євгенії, адже на холоді вона б загинула….
І ніхто з друзів та рідних не знають про такий наш секрет. Кажуть, що дівчинка дуже схожа на мене. Має таке ж розкішне, довге волосся, пухкі губи. А Євген просто копія татуся – голубі очі, маленьке підборіддя та щира посмішка. Радію, що у мене така чудова родина.
А ви підтримуєте таке рішення жінки та чоловіка? Чому?
