В основі розповіді – реальні події.
Голодна кішка брела вздовж тротуару, поглядала на проїжджу частину і пішоходів, щоб вчасно побачити небезпеку. Вона прямувала в бік житлових будинків, від яких віяло смачною їжею. На першому поверсі одного з п’ятиповерхових будинків розташовувався магазин, на задньому дворі якого стояли сміттєві контейнери. Покрививши носом, вона попрямувала до них. З чорного входу магазину вийшли дві жінки, одна з них тримала в руці щось смачне, що змусило кішку прискорити крок.
– Яка красуня, подивися, – сказала жінка з їжею в руці.
– І правда, – відповіла інша.
«Треба попросити», – подумала кішка і підійшла до них. Вигнувши спинку, вона потерлася до ноги передбачуваної годувальниці і, заглянувши їй в очі, ласкаво заркотіла. Жінка не втрималася і пригостила тварину шматочком піци, а та дозволила їй погладити себе, демонструючи задоволення і вдячність. Коли голод відступив, прийшло занепокоєння. Їй дуже хотілося повернутися до когось, хто дуже її потребував. Повалявшись на сонечку і погравши з листочком, вона знову вирушила в дорогу.
Кішка бродила по великому місту, зупиняючись лише для того, щоб добути їжу і на короткий сон, щоб відновити сили. Її нудило від сміттєвих контейнерів і сирого смороду підвалів, в яких доводилося ночувати. Ще були дощі, після яких вона витрачала багато часу, висушуючи себе і гріючись. Проходячи повз людей, вона принюхувалася, розглядала їх сонні вранці і втомлені вечорами обличчя. Вона вміла визначати, у кого можна попросити їжу і ласку, а кого слід обходити стороною непомітним бездомним тваринам.
В один з вечорів, коли шерсть намокла від дощу, а від бруду і пилу стала жовтою, кішка забралася в відкриті двері автобуса. Людей було мало, і її ніхто не чіпав. Як тільки вона опинилася в салоні, підшукуючи місце, де б привести себе в порядок і обсохнути, в ніс ударив приємний запах. З тонкими потоками повітря він виходив з кабіни водія. Кішка встрибнула на сидіння і заплющила очі, принюхуючись. Скоро автобус зупинився, і з нього вийшли всі пасажири. Через хвилину в салон увійшов водій, щоб перевірити, чи все в порядку і побачив кішку. Вона дивилася на чоловіка, злегка нахиливши голову набік, і не йшла. Водій взяв маленьку теплу істоту, погладив і висадив на вулицю. «Загубилася, напевно», – подумалося йому. Кішка спостерігала, як автобус їде на нове коло. Вона не сходила з місця і чекала його повернення. Коли відчинилися двері, вона знову заскочила всередину. Чоловік висадив її, як і минулого разу, і ще раз, і ще …
Так тривало до кінця зміни. Її долав відчай: «Напевно, цей чоловік не любить котів, а тому ніколи не забере її з собою. А їй дуже потрібно потрапити в його будинок. Що ж робити? Якби він пішов пішки – вона неодмінно пішла б за ним». Але додому він повертався на машині, за якою вона бігла до повороту, а потім проводжала тужливим поглядом авто, що швидко віддаляється. З диспетчерської кішка так і не пішла, зустрічала його кожен день і сумувала, поки у чоловіка були вихідні.
… Володимир розігрів пересолену вечерю, тихенько поїв і тільки тоді зайшов до кімнати поцілувати дітей. Милі янголята, він захистить їх, він впорається і дасть все, що зможе. Доньці Поліні лише 12, але вона вже намагається готувати, стежить за молодшим братом, розважає його, допомагає з домашнім завданням. Володя пишався донькою і намагався заохотити дівчинку подарунками та солодощами. Вранці, збираючи дітей до школи, він здивувався від їх переглядання і незвичайного мовчання.
– Що трапилося, Полінка?
– Нічого тату, – дівчинку видали розгублені очі і прикушена нижня губа. Вона не вміла брехати.
«Яка ж вона у мене красива», – подумав він.
– Мила, скажи мені, що б це не було, – ласкаво попросив батько і взяв дівчинку за руки.
– Нам з Петром снилася біла кішка, – донечка спідлоба глянула на нього.
Володя погладив її по ніжній гладкій щічці, прибрав з обличчя неслухняний завиток і відповів:
– Поліно, ну що за вигадки? Ми ж вирішили – ніяких тварин в будинку. Від них шерсть, доглядати потрібно, годувати, прибирати.
Він побачив, як в дитячих очах заблищали сльози, і почав злитися. Володя намагався бути хорошим батьком, але, на його думку, це не означало потурати всім дитячим капризам. Кошеня або цуценя просить більшість дітей, а йому нові проблеми не потрібні. Зазвичай так і відбувається – тварина з’являється вдома, а дивитися за нею доводиться дорослим.
– Звичайно тату, – з неприхованим сумом погодилася Полінка.
Вона була слухняною дочкою і давно переросла свої примхи, а може пережита трагедія сприяла швидкому дорослішанню. Вони залишилися без матері, а таке горе накладає незмивний відбиток: дитина по-іншому дивиться на світ, відрізняючись від однолітків підвищеною серйозністю і терпінням. Володя відійшов від дочки і потер перенісся, приховуючи сльозу. Він втомився, але заради них зобов’язаний був залишатися сильним. Хто ж, якщо не батько допоможе впоратися з важким випробуванням. Чоловік, не бажаючи поступатися принципами і разом з тим засмучувати дітей, знайшов компроміс. Можливо, на Новий рік він подарує їм дрібного гризуна, за яким вони зможуть самі доглядати.
Тієї ночі біла кішка наснилася і йому. Він схаменувся від дивного сновидіння, пішов у ванну обполоснути спітніле обличчя. Дивлячись на себе в дзеркало, Володя згадав бездомну кішку, яка довгий час переслідувала його на роботі. І як же він відразу не пригадав її, коли Полінка розповіла про свої сни? Бідна тварина, біла шерсть якої перетворилася в брудно-сіру від вуличного життя, обирала саме його автобус, щоб зігрітися. Вона не боялася людей, будучи колись домашньою.
Володя відчув ненависть до безтурботних людей, які кинули тварину напризволяще. Йому було шкода її, але не до такої міри, щоб забрати додому. На вулиці, колись чисті і домашні, вони швидко чіпляли різні інфекції і паразитів, не сумісні з ризиком для здоров’я дітей. Все, що він міг зробити для тієї тварини, це – знайти для неї новий будинок. Є люди, які не можуть пройти повз нещасну душу. Його дружина була такою – доброю, безкорисливою, завжди готова допомогти або врятувати кого-небудь. Але життя несправедливе, і її більше не було поруч.
«Треба попитати серед знайомих», – вирішив Володя. Кішка була розумною і найімовірніше красивою, якщо відмити. Зробивши такі втішні висновки і прийнявши рішення, Володя заснув. Кішка наснилася йому знову. Вона дивилася чоловікові в очі, намагаючись в жалюгідному мовчанні щось сказати або попросити.
Кішка сиділа на лавочці біля виходу з диспетчерської станції, вона чекала чоловіка останні два дні. Побачивши, нарешті, його, кішка стрибнула зі свого зігрітого місця і побігла прямо під ноги. За час останнього очікування вона вирішила бути більш активною. Тому, піднявшись на задні лапки, трохи зачепилася кігтиками за штанину і, притулившись головою до ноги, замуркотіла.
– Ось і ти, – сказав він і погладив її.
Кішка нявкнула, але на землю не опустилася.
– Йдемо, я знайшов тобі господиню, – з цими словами чоловік вирішив взяти тварину на руки.
Але кішка відсторонилася від нього і ухилилася від простягнутих рук.
Чоловік не очікував від неї протесту і розгублено сказав:
– Ну як знаєш.
Він завів автобус і поїхав, вона залишилася, навіть не спробувавши знову забратися до нього в кабіну. Кішка бачила, що на час обіду він спеціально залишив передні двері відкритими, але не пішла туди.
Серед працівників автобусного парку були добрі люди, вже звиклі до незваної жительки. Вони підгодовували нещасну тваринку. На щастя кішки, за весь цей час ніхто не намагався прогнати її або образити. Тому їй важко було зважитися на наступний крок, який вона зібралася зробити. Чоловік мав намір прилаштувати її, а їй не потрібна інша сім’я. Ризикуючи знову голодувати, вона збиралася відправитися за чоловіком. Коли робочий день закінчився, чоловік сів в автомобіль, останній раз глянувши на неї і несхвально похитавши головою, поїхав – вона побігла за ним.
Їй здавалося, що серце від швидкого і довгого бігу вистрибне з грудей або розірветься прямо всередині. Лапи тремтіли, очі сльозилися від вітру, стало боляче дихати, дивитися, продовжувати рухатися. Але вона повинна – інакше не використовує останній шанс пробитися крізь принциповість цієї людини.
Володя припаркував машину у дворі свого будинку, замкнув її і попрямував до під’їзду. Він спіткнувся і ледь не впав від здивування. За кілька кроків лежала брудна мокра біла кішка. Тварина важко дихала, і коли він опустився поруч з нею навпочіпки, з останніх сил підняла голову і подивилася на нього. «Це вона, та ж сама»! – зрозумів він. Те, що тварина бігла за ним стільки кілометрів здавалося неймовірним. Володя раптом злякався, що вона помре, і серце чоловіка здригнулося.
– Ти перемогла, – сказав він скоріше собі, ніж їй і підняв тварину на руки.
Через деякий час кішка почала вставати і їсти. Вона одужувала на радість дітей, які не відходили від неї. Найбільше кішка любила їх, а вони – її. Володя вперше бачив радість в дитячих очах після трагедії, і картав себе за те, що дозволив своїм принципам позбавити їх цього. Незабаром він і сам полюбив білу красуню. Кішка була досить великою, з довгою м’якою шерстю і великими яскраво-блакитними очима. Він любив розчісувати її і розповідати, як пройшов день. Вони називали її Кішкою, тому що жодна з кличок не була їй до вподоби. В один з вечорів, вони знову зробили спробу назвати її. Кішка слухала нове ім’я і невдоволено хитала головою або ховала мордочку в передніх лапках. Це було захоплююче.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що там робить Полінка? – запитав Володя у сина.
– Знову розбирає мамині речі, – махнув рукою хлопчик.
– І що ж …, – договорити Володя не встиг.
До кімнати вбігла дочка зі сльозами на очах, простягаючи в тремтячих руках один з щоденників Єлизавети. Вона посміхалася, плакала і не могла вимовити ні слова, лише показала пальцем на малюнок. Володя дивився на лист і не міг повірити тому, що бачив. Там була намальована їх кішка, а поруч невеликий вірш, і перші обведені червоним рядки: «Одного разу я стану кішкою …»
Поглянувши в блакитні очі білосніжного дива у себе на колінах, Володя тихо сказав:
– Тебе звуть Ліза, чи не так?
Кішка потягнулася і лизнула його в ніс.
Вам сподобалася ця історія?
Свекруха мене, як невістку, відразу не сприйняла. Затялась, сказала, що навіть на наше весілля не прийде. Слова свого дотримала. В ту суботу, коли ми з чоловіком побрались, вона пішла копати картоплю
Як привчити себе регулярно готувати чебуреки. Рецепт чебуреків з м’ясом
Простий розчин від якого ваші квіти будуть гарно цвісти
Кращі маски для глибинної підтяжки шкіри обличчя – готуємо у домашніх умовах та тішимось результатам!
– Ти знову перекинув на мій рахунок? – Віра навіть не підняла очей від телефона. – А ти знову зробиш вигляд, що тобі це неприємно? – Павло поклав на стіл ключі від машини.
Жіноча помста – річ цікава. Чому? Ви тільки почитайте, що моя подруга Танька вчудила!
Короткий психологічний тест, який відкриє Вам очі на власну особистість
Замість пояснень Ігор почув, що дружина подає на розлучення! І це після всього, що між ними було
Після того, як я побачив, де живе моя мама, мене охопив розпач. Я картав себе за те, що понад 20 років ображався на неї
Через свою різкість посварилась зі свахою і невісткою. Та я вважаю, що все зробила правильно
Пропустила весілля дітей, бо заробляла їм на життя. А вони мені ще й як віддячили
Начальник звільнив стару прибиральницю, а вона сказала йому три слова, які повністю змінили його життя
Я сказала свекрусі, що вона може пожити у мене всього декілька днів, а потім нехай сама вирішує свої проблеми. Я її у гості до себе не запрошувала, а тим паче не дозволяла тут жити. А пані Галина подумала, що я просто так жартую і мій чоловік також посміявся
“Олю, ти така класна!” – із захопленням сказала подруга. “Так, я знаю”, – відповіла впевнено
Та хіба так можна – проміняти ювілей рідної матері на вечірку з друзями?Я ще за місяць до свята попередила сина з невісткою. А вони сидять у телефонах, голови не підіймають – тільки кивають у відповідь
Двадцять одна дитина. І у всіх одна мама
Все, що вам потрібно знати про відносини з дівчиною, яка довгий час була самотня
10 українських зимових казок, які варто прочитати дітям
Свекруха вперше вирішила зробити подарунок своїй онучці на її 10-річчя. Вона поштою надіслала пакунок
