З їхнього весілля минуло кілька років. Молоді познайомились на фестивалі. Віка жила в тому місці, а Іван приїздив до друга. Було пізно, він провів її додому, розмовляючи про все і ні про що.
За два дні після першої зустрічі вони зустрілись в автобусі, нащебетались, обмінялись телефонами. Наступного дня в них було перше побачення. Потім друге, третє, четверте… І кожне — особливе, унікальне, дивовижне, хлопець неабияк старався. Вони навіть стрибали з парашутом разом. А згодом і пропозиція.
Романтичне весілля, ідеальні будні закоханої пари. Все чудово, але одна проблема — він не хоче дітей. Категорично. Все почалось з одного натяку Віки про те, що у всіх друзів уже є дітки, а в них ні, на що чоловік суворо відповів, що їх і не буде.
Дружина довго плакала і намагалась витягнути з чоловіка бодай слово, але той відповідав скупо “Не хочу, просто не хочу”. Вона довго страждала, стати мамою для своєї крихітки вона мріяла все життя. Відчувала, що так жити не зможе.
Якось вирішила поговорити з мамою, розповісти про все. На що мама порадила завагітніти, наче випадково. Мовляв, чоловік нікуди не дінеться, не лишить її з дитиною. Віка послухала маму, вважала, що так буде краще для сім’ї. Минуло 3 місяці. Вона розповіла про вагітність чоловікові.
Його лице зморщилось і було гнівним. Він зовсім не зрадів, був блідим і злим, вдарив рукою по столі, гримнув дверима. Тієї ночі вдома він не ночував і на дзвінки не відповідав, мобільний був вимкнений.
Віка довго страждала, а потім вирішила: якщо він її покинув, вона дитину все одно залишить. Дитина ні в чому не винна. Час минав, а Іван жодного разу навіть не подзвонив. Дитинка в животі Віки росла, зростав і біль молодої мами. Вона постійно згадувала ту останню розмову, його реакцію, але не жаліла. Бо тепер під серцем є маленьке нове життя.
Якось він повернувся. Несподівано ввійшов і сів на краю ліжка.
“Віка, послухай мене, ти можеш думати, що я останній бездушний покидьок. Маєш на це право. Я тобі не розповідав, але колись у мене була дівчина. Ми дуже любили один одного, вона завагітніла і я був невимовно щасливий. Але згодом вона потрапила в лікарню і померла. Я втратив двох. Олю, дівчину, і маленьку дочку. Я боявся втратити тебе і це маля. Я б цього не пережив. Коли ти повідомила мені, я поїхав в рідне місто і щодня ходив на цвинтар. Згодом мені приснилась Оля. Сказала, що з тобою і дитиною все буде добре. Я був боягузом, пробач.”
Він погладив уже кругленький живіт Віки. Згодом відбулися пологи, з Вікою і Матвійком усе було добре. Сім’я щаслива, а за Олю й її донечку у церкві ставлять свічки.
Чи можна виправдати дії Івана?
