Зоя живе з матір’ю і нічого не знає про свого батька. Одинадцятирічна рудоволоса дівчинка навіть не здогадується, що бачить його кожен день. Однак чоловік ніколи не визнає її своєю дочкою.
Кожного дня Зоя з нетерпінням чекає на свою матір. Вона завжди скучає поки жінка на роботі. Дівчинка виросла самостійною і до повернення матері завжди готує вечерю. А ще вона прибирає в домі і робить інші справи по господарству.
Часто Зоя зустрічаю свою матір на ганку. Вона виглядає довгоочікуваний автобус. Іноді повз неї проїжджає її дядько, який вантажною машиною возить сіно. Однак у них з матір’ю виникло якесь непорозуміння, тому вони не спілкуються. Зоя не знає, в чому причина, але років через п’ять дівчинка обов’язково запитає про це.
Взагалі їхню маленьку сім’ю недолюблює усе село. Сусіди оминають їхній дім і не дозволяють своїм дітям дружити із Зоєю. Саме тому вона усе дитинство провела наодинці з собою. Єдиною розвагою були іграшки, які мати купувала, щоб загладити свою провину і компенсувати відсутність спілкування. Та Зоя звикла, що вони з матір’ю були лише удвох. І не дивно, адже жінка народжувала дочку для себе, розуміючи увесь тягар відповідальності.
Але у Зої є рідні брат з сестрою, які виїхали з села ще до її народження. Вони майже не підтримують зв’язок з матір’ю, тому вона нічого не розповідає про них дівчинці. Зрештою, рідня про неї нічого чути не хоче. Зоя ще не знає, чому все так склалося. Згодом вона дізнається правду. Але як вона буде ставитися до матері після цього, а як до оточуючих? Важко передбачити, чи вона образиться, чи розізлиться, чи, можливо, зрозуміє.
Марія Олександрівна втратила свого чоловіка на війні, а її діти подорослішали і роз’їхалися в різні міста. Жінка залишилася самотньою в порожньому будинку. У 40 років у неї не було ні близьких подруг, ні рідних людей поруч. Через страх перед одинокою старістю вона все частіше замислювалася над дитиною, яка б змогла зробити її вечори веселішими.
Тоді Марія наважилася на обман. Вона запросила до себе односельця, щоб він полагодив їй піч. Іван Степанович виконав свої обов’язки, за що жінка запропонувала йому винагороду у вигляді самогонки. Вони сіли за стіл, а коли чоловік сп’янів, Марія запропонувала йому інтимну близькість без зобовязань. Івану Степановичу важко було встояти перед вродливою жінкою, особливо, коли в крові алкоголь. Вони домовилися, що дружина чоловіка ніколи ні про що не дізнається і він більше не прийде в будинок Марії. Так через дев’ять місяців з’явилася Зоя.
Ще під час вагітності усі люди в селі почали обходити її стороною. Вони розуміли, що жінка нагуляла цю дитину з кимось із їхньої місцевості. Через це кожна жінка кидала на Марію зневажливий погляд, а за можливості намагалася вколоти різким словом.
Рідний брат також відмовлявся спілкуватися з сестрою, бо вважав, що вона зганьбила їхню сім’ю. Марія все терпіла, бо не хотіла залишитися самотньою на старості літ. Дитина стала сенсом її життя.
Син з дочкою також віддалилися від матері через цю ситуацію, але вона не звинувачувала їх.
Зоя народилася веселою, доброю і щирою дитиною. Досі ніхто не знає, хто її справжній батько. Марія і не потребує його, адже їй добре вдвох з дочкою. Дівчинка поки що не знає іншого життя, думає, в селі все так живуть. У неї є обов’язки по дому, улюблені іграшки та книжки.
Марія Олександрівна знає, що настане день, коли Зоя дізнається усю правду. Жінка сподівається, що дівчинка зрозуміє її і ніщо не стане на заваді їхній безумовній любові. Але це буде через декілька років. Зараз матір може насолоджуватися компанією своєї доньки.
А що ви думаєте про вчинок жінки?
