Звістка про розлучення Марини розлетілася усім селом. Родичі й сусіди видихнули з полегшенням. Вони знали, що життя з чоловіком у жінки не було.
Їхня хата була поруч з нашою. Я завжди чула, як вони сварилися й обзивали один одного. Село наше маленьке всі один одного знають і що відбувається у сім’ях теж. Марина з Павлом зустрічалися ще з 17 років. Вона була старанною ученицею, відмінницею. А він ще тим шибайголовою. Ніхто не розумів, що їх об’єднувало. Дівчину вмовляли подруги, і родичі, щоб кидала його, бо життя не складеться. Та дівчина була по вуха закохана і нікого не хотіла слухати.
Після школи вони відгуляли весілля. Павло пішов працювати на ферму, а Марина чекала на дитину. Молода сім’я жила в батьків хлопця й все було добре. З часом народилася друга дитина. Здавалося, що Павло дійсно став добрим господарем і чоловіком, а дружина давала собі раду з хатніми справами.
Та сталася біда. Батьки Павла важко захворіли. Врятувати їх не вдалося і чоловіка це сильно підкосило. Він почав пити й водитися з поганою компанією. З часом він став витрачати всі свої гроші на стакан. Марина вирішила, що мусить піти працювати, бо жодні її слова не доходили до чоловіка. Дітей залишила на маму і влаштувалася на важку роботу.
Через рік дівчину було не впізнати. Вона сильно змарніла і постаріла. Всі обов’язки були на ній: дітей доглянути, в хаті та з худобою порядок навести й на роботі відпрацювати. Не кожній жінці це було б під силу. Втомлена була Марина. А чоловік продовжував безтурботне життя. Міг по кілька днів не приходити додому, а коли з’являвся, то влаштовував скандали. Ще й руку міг на жінку підняти. І це все на очах маленьких дітей.
Марині старалося допомогти усе село. То дитячих речей хтось принесе, то продуктів купить, то обійме і словом підтримає. Дівчина була дуже доброю і мала світлу душу, її всі любили та не могли зрозуміти чому життя таке несправедливе. Хороша людина, а мучиться з тим нікудишнім. Тому і просили її залишити чоловіка, щоб діти не страждали й не брали поганого прикладу з батька. Та Марина все ще сподівалася, що коханий зміниться.
Але він навіть не намагався. Марина зрозуміла, що далі так не може і почала збирати свої й дитячі речі та переїхала в дім матері. Павло того не бачив, а коли повернувся додому не одразу зрозумів, що їх немає. Коли пішов до Марини, то почав викрикати та принижувати її. Там на нього ніхто не чекав і не виходив на вулицю. Тому на його крики вийшли сусідські чоловіки та забрали пропаще якомога далі. Більше він там не з’являвся і до дітей навіть не дзвонив.
Марина раділа, бо тепер відчула спокійне життя. Мати допомагала бавити дітей, на роботі теж був прогрес. Шкодувала лиш, що багато років потратила на невдячного чоловіка. Але щиро вірила, що скоро знайте своє щастя.
Як би ви вчинили на місці Марини? Чи виправиться Павло?
