– Доброго дня, Анатолію Сергійовичу. – Підійшов я до нашого місцевого безхатченка, який уже років зо два жив на вулиці.
– І тобі доброго здоров’я. – по-доброму відповів він.
– Я ось тут вам приніс їжу. – І я почав діставати з пакета провізію. – Суп ще гарячий, поїжте.
– Спасибі тобі, Вітя. Дасть Бог тобі благ земних і небесних.
І він, взявши з моїх рук невеликий контейнер одразу приступив до трапези.
– Дуже хороший супчик, те що треба бідному старому.
– Їжте на здоров “я.
Я так любив йому допомагати. До сих пір шокований від того, яким чином він опинився на вулиці. Чорні рієлтори дізналися, що він проживає один і незаконним шляхом залишили його без квартири. А він навіть в поліцію не пішов, наскільки добре серце у нього було.
Я ходив туди за нього, писав численні заявки, подавав скарги в прокуратуру, але все було марно. Ці сволоти грамотно віджали його законну площу. Комар б носа не підточив.
І ось тепер старий живе на вулиці. Адже йому навіть немає кому і допомогти. Наскільки я знаю, єдині його родичі проживають в іншій країні і їм немає діла до того, що він опинився в такій біді.
– Ой, спасибі тобі. – З вдячністю відповів він. – Сподіваюся твоє добро тобі з надлишком зарахується.
– Так нічого мені не треба, ви знаєте. Просто прикро за вас. Я б цих сволот своїми руками задушив. Так ось де їх тепер шукати.
– Не говори так синку, за ці слова можна дорого заплатити. – І він з болем у серці подивився на небо.
– Моя дружина їде на вихідні, приходьте до мене, я дам вам одяг і буде час вмитися.
– Так незручно мені, Віктор. Я на цьому світі вже людина зайва. Просто потрібно потерпіти поки не прийде мій час.
– Як ви можете так говорити? Я ще розберуся з цією проблемою. Напишу в міський суд, та й далі піду якщо треба.
– Це добре, спасибі тобі.
Я пішов додому і все думав про те, як би йому допомогти. Але дружина з порога запитала мене про те, де я пропадав.
– Я був … – зам’явся я, не бажаючи відповідати правду.
Адже вона не любила моє бажання допомагати Анатолію Сергійовичу.
– Зрозуміло, знову зі своїм бомжем няньчився. Ти дивись від нього заразу якусь в будинок не принеси. – Злісно кинула вона і пішла на кухню.
Я помітив одну тенденцію, коли людина в біді, її все більше починають гнобити. Мовляв, вона сама у всьому винна, от нехай і розбирається. .
Може воно й на краще, повинна прокинутися мотивація щоб вибратися з цієї пастки, але він дідусь, якому близько сімдесяти років. Яке до біса рішення проблем, він живе ледве-ледве.
На наступний день я знову пішов до нього. На цей раз я ніс гарячий плов, щоб він як слід міг поїсти. Але коли я побачив, що над ним знущаються якісь підлітки, я миттєво втратив самовладання.
– Пішли геть звідси! – Підбіг я до нього, захищаючи своїм тілом від подачок і стусанів. – Зовсім робити немає чого!?
– Та ладно дядько, відвали.
– Я тобі зараз так відвалю, до хати не донесеш. – Я вже був на межі, і ось-ось готовий був вписатися в бійку.
– Так ну його Павло, підемо. – Взяв один з них свого товариша під руку.
– Ми ще з тобою розберемося. – Йдучи з загрозою, пообіцяв мені підліток явно не з благополучної сім’ї.
– Даремно ти їх так, вони ж не зі зла. Просто не відають що творять. Їм не вистачає виховання, а так-то нормальні хлопці.
– Їм б ноги переламати, з метою профілактики. – Все ще заведений відповів я. – У мене, до речі, є хороші новини. Міський суд розгляне вашу справу.
– А толку то що, ех Вітя, мій час вже під кінець … навіть не знаю заради чого і живу.
– Скоро ви будете відпочивати у своїй квартирі, я вам обіцяю.
І після цього я місяць розбирався з його ситуацією, тягаючи по судах і різних інстанціях. А коли мені сказали, що його справою зацікавився якийсь депутат, то мені стало зрозуміло, що скоро все може вирішитися в потрібну нам сторону.
– Анатолію Сергійовичу. – Радісно підбіг я до людини, схожу на нашого безхатченка.
Але коли я підійшов ближче, я зрозумів, що це зовсім інша людина.
– А де … – Забарився я.
– Толя помер сьогодні. – З рівним голосом відповів бродяга, який зайняв насиджене місце бідного старого.
– Помер? – Заїкнувся я і пакет з їжею випав з моїх рук. – Але я ж …
В цю мить я відчув щось таке, немов від мене відібрали щось цінне. Але ж я так хотів допомогти цьому старому знайти спокій.
«Навіть не знаю заради чого і живу.» – Згадав я його слова.
А я знаю, заради того, щоб світ ставав світлішим і таких як я ставало все більше і більше.
Дорогі читачі, ця розповідь написана з тією метою, щоб ви не проходили повз людей, що потрапили в біду. Всі ми прийшли в цей світ ні з чим і підемо так само. Будьте терпеливі і уважні. Навіть яблуко і булочка може врятувати людині життя. Не проходьте повз. Якщо людина не просить допомогу, це не означає, що вона їй не потрібна. Робіть добрі справи, і хто знає, може хтось там дійсно нам віддячить.
Автор: Штуренков Сергій
Вам сподобалася ця добра історія?
