Навчалася з ними дівчинка одна, Олена. Маленька, страшненька, губата, кривонога. З неблагополучної сім’ї. Олені вічно діставалося і від однокласників, і від вчителів. Вчителі її жаліли, однокласники ж – ні. Одного разу на її шпильці хтось із дівчат побачив воші – вереску було! Хоча насправді це могла бути маленька мушка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Загалом, Олена була ізгоєм. Класичним таким. Подейкували, що саме з неї починався перший пацанячий сексуальний досвід у старших класах. Розумом, кмітливістю або міцним характером вона не відрізнялася. Це зараз я розумію, що дуже і дуже важко відрізнятися характером, коли батьки – алкоголіки, сестра безнадійно хвора і недоумкувата, і доводиться носити старі важкі окуляри на гумці, тому що нові, видані шкільним лікарем, носить завжди п’яний тато. І на випускний доводиться йти в старому, зім’ятому костюмі – мама не переймалася, а сама не змогла. Ніхто праски не дав. І немає кому тебе ввечері забрати зі школи.
Після одинадцятого класу вона загубилася. Не була ні на одній зустрічі однокласників. Ми про неї швидко забули – ми-то взагалі на рік старші, яке нам за діло до якоїсь Оленки! Її ж однокласники обов’язково згадували. Місцеві щось всі на виду, а ось Оленки немає та й немає. Говорили, що вона поїхала на велику землю, там залишилася. Мати досі в селі, все так же тихо п’є, батько помер. Де сестра – ніхто й гадки не має. У соціальних мережах її немає.
Ну, немає і немає. І, звичайно, я про те, як я її зустріла.
– Знаєш, Юля, було важко. Жерти нічого було. Мати з села якщо надішле коли картоплі, так добре. Працювати відразу пішла. Була справа – місяць один чай пила; а попросити не сміла. От саме, коли тільки на роботу вийшла. Працювала вночі, удень вчилася. З першої зарплати купила собі їжі на весь місяць, і окуляри. Окуляри, уявляєш, мої власні! У мене їх тепер штук сто! А чай до сих пір не п’ю, не можу. Мені здається, що він пахне убогістю.
Сама бачиш – проводить руками – страшненька я. Та й одягалася … Я, Юль, труси два роки носила, дві пари. Тому що на їжу ледь грошей було. На заліках перший час свідомість втрачала. Голодна була! – сміється. А потім мене на зупинці мужик підібрав. Ось так узяв, і підібрав, як собаку бездомну. Пожалів. А я, Юлю, не змогла відмовитися. Я виспалася вперше в житті, напевно.
А на ранок пішла. Записку залишила, спасибі, мовляв. Все добре в мене. Я ж реально розуміла, що не та я людина. Я тоді себе нижче плінтуса вважала. А він мене знайшов. Посварилися ми страшно – я кричала, що не треба мене жаліти, нехай він свою жалість якомога далі засуне, я йому не пес, і не кошеня! А він на наступний день мене в РАГС відвіз. Сказав, з машини тільки заміж вийдеш.
Знову сміється.
Білоголові малятка у статного чоловіка на руках, дуже схожі на матір. Легенькі, малесенькі – пір’ячко, а не діти. Оленка, обтрусивши порошинку зі стильної спідниці, обіймає всіх трьох – ну, погуляйте ще, милі мої, я зовсім скоро прийду!
Ні, Олена не перетворилася на прекрасного лебедя. У неї все такі ж густі брови, але майстерно підправлені стилістом, такі ж вивернуті губи яскраві без будь-якої помади, таке ж сіре волосся, підстрижене якось так, що ця стрижка – жіночна і пустотлива – анітрохи не псувала обличчя і на диво пасувала їй. Окуляри в тонкій оправі довершували образ.
– Як звуть?
Оленка, помовчавши, відповідає:
– Таня і Юля. Ти пробач мені, Юль, ви з Танею до мене ставилися … нормально. Ну, хоча б байдужі були. Тобто … ну ти зрозуміла, так? Я ж ніколи про таке і мріяти не сміла – чоловік, діти … Сестру забрала з інтернату. Мати все намагалася вилікуватися, та так і не змогла, вона мене вже й забула. Не впізнала в останній раз навіть. А він – вона кидає погляд в бік чоловіка – навчив мене себе любити. Скільки разів я йому істерики влаштовувала! Скільки разів кричала, навіщо я йому, замазура? Я хоч все вміла по дому, та зовсім дрімучою була. Свекруха мене мало не в перший день ночувати і жити залишила. Книги мені читала, музику змушувала слухати, розмовляла зі мною день і ніч. А в перервах вчила мене жонглювати! Я в перший раз побачила – ледве зі сміху не померла, до того несподівано! Апельсинами.
Очі Оленки сяють так, що мої руки покриваються мурахами. Ах, Оленко, як же я за тебе рада! Ось саме такі картинки з життя змушують мене вірити в любов. Просто як виняток …
У вашій школі були такі учні, яких всі вважали ізгоями?
Тут тільки дві правильних відповіді, і лише один з тисячі зможе назвати обидві…
“Мамин синочок! Справжній невдаха”, – кричали однокласники, коли Сашко прийшов на випускний з матір’ю
Вранці зателефонували з лікарні. Я почув лише одне слово: «Приїжджайте!» і світ розсипався на шматочки
18 маленьких злочинів, за які не покарали через милість злочинця
Відколи спробувала рецепт здобного “нічного” тіста з іншого й не готую. Готується дуже просто
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Покажу на прикладах, як жінки неправильно носять одяг, а потім скаржаться на те, що їхнє вбрання їх повнить
Я зрозуміла, що чекаю другу дитину. Хотіла сказати чоловікові, але він мене випередив, і повідомив мені, що хоче розлучення, бо зрозумів, що сімейне життя – це не для нього. Я повернулася в село до батьків
Жарти для гарного настрою
Чому з віком у вас стає менше друзів (і це нормально)
Все своє життя Галина жила лише заради свого сина. І ось така подяка…
У мене хороші стосунки з сусідкою, але мені не подобається те, що вона змушує мене водити її дітей в дитячий садочок
Ви не знайдете справжнє кохання до тих пір, поки не усвідомите цих 5 речей
5 безцінних уроків, які я засвоїв, люблячи ту, яка не любила мене
Звички для тіла жінки, яка любить і цінує себе
Егоїзм в коханні: віддай мені все в обмін на нічого
20 фотографій людей, зовнішність яких кардинально змінилася з появою дітей
Я вже говорив, що в ці штуки не дуже вірю, але тут готовий заприсягтися – це та сама кепка, що я купив батькові в Копенгагені. Можете мені не вірити, але це так
Сосиски в картопляному тісті. Діти їх просто обожнюють!
