Сталося так, що я сама виховувала свою дочку. Я була переконана, що вона залишиться жити зі мною, але одного дня вона заявила, що збирає свої речі і йде:
– Мамо, мене дістало, що ти постійно чогось мене хочеш навчити. І розказуєш, що я маю одягати й з ким мені дружити. Я виросла! Мені не 10 років, а 20! Я вже можу вирішувати це сама! Від сьогодні я житиму окремо! Знайшла хорошу квартиру. І до речі, документи з ветеринарного я теж забрала! Поступатиму на акторське, як і мріяла! Бувай!
Гірко мені було від її слів. Я всім серцем любила дочку і вже звикла, що ми постійно разом. Та через деякий час я зрозуміла, що не можу жити одна. Спитала в дочки чи вона не буде проти квартирантів. Вона відповіла, що ні. Так у моїй квартирі з’явився Юра.
Хлопець жив у кімнаті Лариси. Все завжди вчасно оплачував. Йшов з дому рано вранці й повертався ввечері. Ми тільки віталися, але хоча б трохи мені стало веселіше.
Якось я запросила дочку на пиріжки. Я любила пекти, тому наробила їх багато і з різними начинками. Хотіла їй дати з собою. Але Лариса так і не прийшла!
Натомість Юра раніше звільнився з роботи і я запропонувала йому разом попити чаю. Хлопчина погодився і ми розговорилися.
Виявилось він родом зі села. Там у нього залишився батько і сестра.
– А твоя мама? – поцікавилась я.
– Її немає. Померла багато років тому. – зажурився хлопець.
– Може тобі надто дорого обходиться тут жити? Ти скажи, я зменшу плату!
– Ні, що ви! Це ще дуже дешево. Я працюю на двох роботах і можу собі це дозволити. Буває і гроші в село висилаю. Їм там не легко.
Мені стало жаль Юрка. Гарний, працьовитий хлопчина. З того часу я частіше старалася щось спекти для нього. Ми любили отак недовго порозмовляти за смачним тортиком і чаєм!
Якось він повернувся додому дуже сумним. Привітався й одразу пошкандибав до своєї кімнати. А потім прийшов до мене на кухню і мовчки сів поруч:
– Що сталося, Юрко?
– Дарино Василівно! Мені потрібна ваша допомога!
– Я слухаю!
– Тут така ситуація виникла. Мій батько хоче приїхати до мене. Ви б могли вдати, що ви моя свекруха?
– Що? Я щось нічого не розумію? Ви з Ларисою разом? Тоді чому я нічого не знаю?
– Ні! Не зовсім! Річ у тому, що я розповів батькові про своє життя. Що все добре на роботі й, що маю кохану дівчину. І навіть зробив їй пропозицію і живу тепер у неї. Ми відкладаємо гроші на весілля. Він хоче приїхати, щоб побачити все на власні очі! Я сказав, що наречена поки у відрядженні. Але зате є її мама. Ви мені допоможете?
– Я ще такого не чула, дитино! Але якщо дуже треба, то звісно!
Через кілька днів приїхав його батько.
– Здрастуй, сину! Давно не бачились! Ну показуй, як ти влаштувався! Зі свекрухою познайом! – до квартири зайшов сильний і високий чоловік.
– Добрий день! Я Дарина Василівна. Дуже рада нашому знайомству! – вийшла з кухні я й одразу приглянулася до чоловіка. – Проходьте!
Ми потиснули один одному руки й пройшли у вітальну за символічний стіл. Та у двері хтось подзвонив, а потім відчинив їх ключами. На порозі стояла Лариса!
– Доню, ти якраз вчасно! Знайомся, це тато твого коханого Юри, Іван Петрович! – я одразу підскочила і пішла їй назустріч, і моргала щосили.
Дочка зрозуміла і підіграла мені:
– Добрий день! Я знала, що встигну! Як ви добралися? Все добре? – дочка на показ поцілувала Юру у щоку і сіла поруч, розпитуючи чоловіка.
Той обід пройшов на ура. Батько ні про що не здогадався і поїхав спокійний додому, чекати, поки син запросить на весілля.
Так і сталося. Після тієї сцени молоді почали зустрічатися і зрозуміли, що вони доля один для одного. Через пів року зіграли весілля! Тепер живуть щасливою сім’єю. З часом я дізналася, що буду бабусею!
Але весілля чекало не лише на сина та невістку. Виявилось я так сподобалась свату, що він після того знайомства не міг про мене забути, не спав ночами, бо стільки думав про нашу наступну зустріч. А я теж хочу бути щасливою. І прийму його пропозицію!
Отака випадкова, але доленосна ситуація! Чи може не випадкова?
А ви вірите в збіги?
