Правду кажуть, що від жіночого ока нічого не приховаєш! Так само і зраду чоловіка вона одразу помітить. Ніби нюхом чує, що щось не так.
Так сталося з Катею. Останнім часом чоловік помітно охолов до неї. На питання чи будь-які спроби поцікавитись його настроєм чи справами він відмовчувався. Завжди поводився спокійно, вони ніколи не скандалили.
А тепер ходить якийсь роздратований на цілий світ. Я чула від знайомого, що у нього на роботі все в порядку. Напевно, істинна причина крилася в іншому.
Після роботи він як звично пішов у душ. Тим часом я почула, як задзвонив його телефон. На екрані писало “Юля”. Я не знала ніяких Юль і вирішила підняти слухавку.
– Алло! Микола зараз не може розмовляти. Я його дружина, можу передати, що ви хотіли сказати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– О! Дружина! Чудово! Якраз хотіла з вами познайомитись! А то Коля ніяк не наважувався розповісти вам про нас. І нашу майбутню дитину!
Від почутого у мене загорілося все тіло. Я якось себе стримала, щоб не крикнути й просто вимкнула телефон. Пішла у спальню, щоб лягти й трохи отямитись. Але мені навпаки хотілося забутися.
– Правильно! Йому набридло жити з безплідною жінкою. От і поскакав до молодої! – подумала одразу я.
Чоловік як в нічому не бувало вийшов і ліг біля мене. Напевно, він чув нашу розмову, а тепер підбирав слова для виправдання. Але не промовив жодного. Я тоді всю подушку заплакала. Навіть з роботи відпросилася. А ввечері він першим заговорив:
– Послухай! Я тут ні до чого! Ти не мала це почути. Вибач! Юля – аферистка! Хотіла шантажувати мене дитиною, щоб отримати нашу квартиру. Вже думала, що їй все вдалося! Я ж нічого з нею не мав! Вагітність – фальшивка!
Та у мене не було сил, щоб щось відповісти і я просто кивнула йому.
Тепер не знаю як із цим жити. А може він збрехав?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
