Минулої весни ми купили невелику земельну ділянку для дачі. Продавцями були старенькі чоловік з жінкою, на вигляд їм по 80 років. З документами все було добре та і видно, що за дачею доглядали – чисте подвір’я, город без бур’янів. Але стареньким було важко доглядати, вони часто хворіли, вже дача була їм не за радість. Тому ось вирішили нам і продати.
Дача нам відразу сподобалася. На ділянці був прекрасний сад, що складається з декількох дерев яблуні, груші, кущів смородини, сливи, абрикосу й акуратного городу. Навіть ранньою весною було видно, що за всім цим добре доглядали.
Ми були раді нашому придбанні. Тому швиденько все оформили й заплатили, навіть не торгувалися.
Всю відпустку ми провели на нашій новій дачі. Посадили тільки помідори й огірочки. Від колишніх власників нам дісталися посаджені ряди часнику, цибулі та кущики полуниці. Весь інший простір ми засіяли газоном. Встановили на ділянці гойдалки, купили мангал і не могли натішитися нашій покупці.
Однак сталося наступне, що поклало кінець нашої радості. Приїхавши на чергові вихідні на дачу, ми помітили біля неї автомобіль колишніх власників.
Вийшовши з машини, я побачила у відкритому багажнику мішки з яблуками, що мене ще більше здивувало. Стало ясно, що колишні господарі якимось чином відкрили хвіртку, яка закривається на ключ.
В цей час з воріт вийшла дочка літньої пари. В руках вона тримала два повних пакети часнику, а за нею з’явився її чоловік теж з пакетами. Жінка, пихкаючи від тяжкості, сказала:
– Ледве змогла увійти на свою дачу! Добре, що запасний ключ від хвіртки був!
Я хотіла дізнатися, що вони тут роблять, але колишня господиня мене відразу перебила:
– Ви молодці, що самі вже цибулю і часник зібрали, а то ми поспішаємо, – почала говорити жінка, але, напевно, помітила здивування на моєму обличчі й запитала: – Ви чимось незадоволені? Ми приїхали завершити дачний сезон. Це ж ми садили цибулю і часник. Та і яблук захотілося своїх. Тим більше, що їх в цьому році багато вродило, – вона укладала пакети з цибулею і часником в багажник.
– Ми взагалі цибулю і часник теж пололи, а яблуні поливали … – намагалася я донести до них.
Однак мої слова нікого не хвилювали. І найбільше колишню власницю. Вона вже будувала свої плани на дачу, яка була вже не її власність:
– Послухайте, мої батьки дуже сумують за своєю дачею … Уже шкодують, що продали. Може вони пару тижнів побудуть на своїй дачі до морозів? Ми ж вам продали справжній скарб, а не дачу.
Я не належу до людей, які втручаються в конфлікти, однак таке нахабство мене почало дратувати:
– Ви правильно сказали, що продали, а не подарували! Ми з дачі не збираємося робити будинок для літніх людей! – не стрималася я.
Звичайно, це було хамство з мого боку і потрібно було стриматися.
Але мої слова подіяли: жінка глянула на мене з усією злістю, на яку була здатна і сіла в машину. В результаті нахабні гості поїхали, не сказавши до побачення.
Я не жадібна людина, не шкода тих яблук чи цибулі. Просто я ненавиджу, коли ось так нахабно втручаються у мою власність. Все-таки, тепер я господиня на цій дачі. Думаю, що треба вже замок поміняти, щоб такі “гості” знову не приїхали. А якщо надумають – викличу поліцію, не буде такої поведінки більше терпіти.
Жінка вчинила правильно? А що б ви зробили на її місці?
