Все почалося ще під час пандемії. Я завжди мріяла вирватися з міської метушні до спокійного життя в селі. У мене був невеличкий будинок, який дістався у спадок від бабусі. Маленький, але є вся необхідна техніка, велике подвір’я та сад. У дитинстві я часто гостювала у старенької, а зараз через роботу могла до неї приїхати хіба на вихідні.
Одного дня зібрала всі необхідні речі та викликала таксі. Подруги дивувалися, чому я так вчинила. Ну але все дуже ясно та просто:
1. Дістала ця метушня, та і нудно вдома сидіти на самоізоляції.
2. Є город та сад, можу вирощувати свої овочі та фрукти. Адже у магазині або велика черга, або такі захмарні ціни, що страшно дивитися!
3. Свіже повітря, а не дим від заводів. І головне – спокій, нема заторів на дорозі.
4. Здається, що у селі немов живуть інші люди. Ну тобто там все набагато краще.
Моя подруга працювала у компанії, яка займалася орендою квартир. Не хотіла пускати незнайомих людей – а що як вони будуть аферистами? Подруга знайшла хорошу пару, двоє працюють, тому проблем з оплатою житла не буде. Я хотіла одразу на 5 років підписати догорів.
– Ти спершу на 12 місяців зроби. А далі вже будеш думати, варто продовжувати термін чи ні. Можливо, що тобі набридне життя у селі? – переконувала дівчина. Я послухала її пораду.
Спершу мені все сподобалося. Навколо так тихо та спокійно, нема великого навантаження транспорту, таке повітря чисте, що не передати словами. Поки друзі скаржилися, що вони навіть у магазин за продуктами спокійно вийти не можуть, я гуляла у саду, лежала на гамаку та насолоджувалася безтурботним життям. До речі, мені дозволили працювати дистанційно.
Правда, було декілька маленьких проблемок. Наприклад, електрика. То була погана мережа, то світло вимикалося і не було декілька днів. Через такі перебої холодильник зламався, всі продукти довелося викинути, адже сморід був таким, що я закривала носа хустиною. А за сміття взагалі окрема тема. Річ у тому, що на все село був тільки один контейнер. Забирали все раз у тиждень, тому інколи там утворювалися цілі острови зі сміттєвих пакетів. Ще й знаходився дуже далеко, я йшла туди майже 20 хвилин.
Ось декілька днів тому у мене зламався котел та я милася у холодній воді. Ну потім додумалася, щоб нагрівати воду на плиті. Правда, вона була стара та газова, працювала тільки одна конфорка. Викликала майстра, але той не міг нічого полагодити. Ось так на рівному місці втратила майже тисячу гривень. Потім все одно їхала у місто, щоб купити новий котел. Тобто, ще на декілька тисяч гривень “схуд” мій гаманець.
Тоді була пізня осінь, на вікні почали з’являтися перші заморозки. Дах протікав, з вікон дуло, так що я одягала дві пари шкарпеток та шерстяний светр. Але зуби все одно так цокотіли, здавалося, що все село мене чує. Та і сумно було. Друзі не приїжджали, сусідів майже не було. Тільки тоді я усвідомила, що цей переїзд – найгірша ідея за все моє життя. А тоді подруга потішила гарною звісткою, мовляв, орендарі хочуть з’їхати швидше, так що я можу повернутися додому.
Ох, як я тоді зраділа, коли переступила поріг квартири. Ніколи б не могла подумати, що радітиму таким звичайним речам, як гаряча вода чи туалет в будинку. Зараз я приїжджаю у село, але тільки на літній сезон, і то на вихідні. Там ми відпочиваємо з друзями, смажимо шашлики. Але більше я туди ні ногою!
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? На вашу думку, де краще жити – у місті чи селі?
