Декілька днів тому вирішила розібрати свій гардероб. Знайшлося багато речей, які мені вже малі, не пасують та просто вийшли з моди. Чесно кажучи, спершу я не хотіла розлучатися з улюбленою кофтинкою чи курточкою, але розуміла, що вони тільки займають багато місця у шафі. Ще й до того прочитала цікаву книгу про те, що непотріб у квартирі псує всю атмосферу. Тому в суботу з самого ранку прокинулася у хорошому настрої, ввімкнула улюблену музику та почала перебирати одяг. Звісно, що я не мінімаліст та ходити щодня в одному светрику не хотіла.
Вже через одну годину в прихожій кімнаті стояли дві великі коробки з-під взуття, три пакети зі старими светриками та сорочками. Було багато теплого одягу – зимові пальта, штани з підкладками, три шарфики та шапки. Хочу додати, що до одягу я ставилася дуже акуратно, ніде не було жодної дірочки та не стирчала нитка. Просто я схудла, змінила стиль і деякі речі просто вже не здавалися такими потрібними. А колись я за ними могла годину в черзі стояти та віддати останні гроші із зарплати.
І що з ними робити? Місця для такого непотребу у мене нема. Викидати у сміттєвий бак я не хотіла, адже вони ще у гарному стані. І, чесно кажучи. не хочу, щоб потім всі місцеві безхатьки влаштовували показ мод у моєму пальті. Нещодавно моя подруга розповідала про спеціальні центри, які приймають такі речі – старий одяг, продукти, іграшки та книги. А потім все передають до малозабезпечених родин. У інтернеті знайшла один такий центр, який працював у нашому місті. На щастя, завтра у них робочий день, правда, відчинені тільки 4 години й то ввечері. Нічого, після роботи я заїду до них, мені ж якраз по дорозі було.
На порозі мене зустріла старенька бабуся. Очевидно, що вона була за вахтерку чи охоронця.
– Пенсіонер? – косо глянула не велику коробку, яку я тримала у руках.
Так питання мене трішки збило з пантелику. Адже мені тільки 25 років, я ще молода і красива.
– Перепрошую, але я не розумію.
– Ну для кого ваші речі? Старі люди, діти з бідних родин? До речі, ми не приймаємо старий товар, – дорікнула бабуся, хоча я їй ще навіть нікого не показала.
– Тобто “старий товар”?
– Ну речі, яким більше ніж 5 років. Бо ось приносять якесь пальто чи куртку, а воно так жахливо виглядає. Ніхто такий одяг приймати не хоче.
Я показала свої речі бабусі та вона забрала всю коробку геть. Навіть не подякувала, просто розвернулася та пішла.
Вдома не могла спокійно заснути – весь час думала про слова незнайомки. Ось розділилася ситуації на дві сторони.
По-перше, так, я знаю, що деякі люди можуть відносити одяг, який вже краще просто викинути. Навіть не хочуть випрати у пральній машинці, а він весь у плямах чи дірках.
Але це виглядає трішки дивно і навіть дико. Тобто, людина принесла вам просто так одяг, щоб ви мали у чому ходити – а деякі ще носом можуть крутити та дорікати, мовляв, це все старе і не красиве. А про елементарні слова подяки я мовчу. Але 5 років – це нормальний термін, якщо взуття, наприклад, виготовлене з хорошого матеріалу та зберігся у чудовому стані.
Знаєте, після такого випадку у мене взагалі зникло бажання комусь допомагати просто так. Все-таки, поміч потрібно цінувати та бути вдячним!
А ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому?
